Кримські хани вважали себе шляхетнішими за османських султанів - історик

 

Столиця Кримського ханства почалася з альтанки посеред саду. У Бахчисарайському палаці кожен хан намагався щось добудувати

Чому хан Сахиб І Ґерай 1532 року вирішив заснувати столицю Криму на голому місці, адже неподалік були поселення?

– Перед тим як хан Сахиб І Ґерай заснував нову столицю в долині над річкою Чурук-Су, ця територія була зайнята чаїрами – садами. Існувала кримсько-татарська традиція: у диких місцях на гірських терасах влаштовувати сади за допомогою підвою на дикі стовбури культурних гілок. Вони виходили дуже добре захищені від хвороб і не потребували особливого догляду. Господар кілька разів приїжджав туди збирати врожай. На витоках ­Чурук-Су розташувалося селище Салачик, воно й було столицею Кримського ханства з кінця XV століття. Там стояв палац Девлет-Сарай. А на виході з долини на степовій дорозі віддавна існувало типове ординське поселення Ескі-Юрт. Хан мало не щодня долав відстань між ними. І зрештою 1532-го вирішив посередині збудувати собі садовий павільйон із фонтаном. Тоді й з'явилася назва Бахчисарай – "Садовий палац" дослівно. Інколи хан заїжджав до нього перепочити й послухати музикантів. Потім почалася серйозніша будівельна робота.

Спочатку, очевидно, з'явилася велика соборна мечеть. ­Колись вона мала купол та один мінарет, тепер купола немає, а мінаретів – два. Її відбудував у XVIII столітті Селямет ІІ Ґерай – після того як 1736-го палац майже дотла спалили російські війська, що ввірвалися до Криму. ­Разом із мечеттю звели громадську лазню. Це – найдавніші будівлі палацового комплексу, що збереглися до сьогодні. Так мало бути за правилами, за якими будуються палаци і столиці в мусульманському світі. Правитель, коли облаштовував столицю, зводив п'ять ключових споруд, що відрізняли її від усіх інших міст країни. Це, передусім, ханський палац, мечеть, а при ній цвинтар правлячої династії. Він мав ніби легітимізувати владу правителя – що той має за собою шерег предків. Четверте – неодмінно навчальний релігійний заклад – медресе. І п'яте – щось для городян: лікарню чи громадський фонтан, наприклад. У Бахчисараї ж це були лазні.

Наскільки комфортним для життя кримських ханів був палац у Бахчисараї?

– Палац досить скромний, бо Крим був країна небагата. Адже кримські хани податків на власне утримання не збирали. Податки, звісно, в державі існували, але вони йшли на користь беїв: півострів був поділений на ­бейліки – ­вотчини вельможних родів. Який дохід мали хани? Він ­складався передусім із подарунків від сусідніх країн – дружніх і формально васальних, а також асигнувань від османських султанів – як прямих, так і через кримські митниці. Кримські правителі мали вигоду з карбування монети. Також вони були номінальними власниками всіх незаселених земель ханства, зокрема, й соляних озер – а кримська сіль ішла на експорт. Ще одним джерелом їхнього доходу була савга – 10–20 відсотків воєнної здобичі кримських військ.

Гостей з Османської імперії ханський палац у Бахчисараї розкішшю вразити не міг. Але тут усе було продумано. ­Візьмімо водопостачання палацу. Пагорби довкола ­міста сочаться багатьма дрібними джерельцями, але великих ­витоків тут нема. Щоб зібрати всю цю воду, провели складну іригаційну систему за допомогою гончарних труб і так званих кярізів – великих підземних ходів, якими стікала вода. Задля зручності обслуговування кярізи робили такими, аби ними могла пройти людина. Ходи ведуть до каптажів – резервуарів, де збиралася вода. Звідти її спрямовували тисячею напрямків по всьому місту. Води вистачало на 120 фонтанів.

Стіни ханської резиденції збудовані з мергелю та саману. Їх клали майже до метра завтовшки. По всьому палацу проведені димоходи. У багатьох приміщеннях є комини, в які ставили бронзові мангали з жаринами. У стінах були порожнини, куди заходило гаряче повітря й обігрівало ­палац. ­Підлоги робили дерев'яні, вкриті шарами повсті й килимами.

 

У яких приміщеннях палацу вирішувалися політичні справи ханства?

– Бахчисарайський палац – складний, це ніби ціле містечко в мініатюрі. Тут в одному комплексі поєднані і допоміжні будови, і офіційні – для прийомів. У двоповерховому корпусі на третьому ярусі розміщені три зали для аудієнцій. На другому – житлові приміщення, а на першому – допоміжні: стайні, кухні, комори, житло для слуг та охорони.

Хан із роду Ґераїв займав палац у Бахчисараї тільки на період виконання своїх обов'язків – відтоді, як його обрали й затвердили, і доти, коли він чи то перейшов у інший світ, чи знятий султанським указом. Молодший брат хана чи інший родич, який займав пост калги-султана й був другою особою в державі, мав свій палац у Ак-Месджиді – нинішньому Сімферополі.

Місцем зібрання кримських достойників у Бахчисарайському палаці був зал Дивана. Диван – османський термін, по-кримськи це звалося "кьорюнюш", від дієслова "кьормек" – "бачити", бо там кримські правителі бачилися зі своїми чиновниками. Збиралися хан, калга, нуреддин – третя особа держави, теж із царських братів, – і вся державна рада Криму. Ухвалювали політичні рішення, тут був і суд найвищої інстанції.

По п'ятницях до хана прибували його найвищі посадовці. Цього дня вони всі йшли до великої мечеті, а потім мали наради й трапези. Для дипломатів важливим знаком було частування кавою у прийомній залі. Це мало засвідчити, що кримське ханство приязно ставиться до тієї держави, яку представляє посол. Після цього вже йшло з'ясування дрібниць і деталей міждержавних відносин, у яких сам хан міг і не брати участі.

Зал Дивана був збудований у XVI столітті й мав переважно риси, властиві для турецьких приміщень такого типу. Там облаштовані комини для обігріву, посередині дзюрчав фонтан. Первісно вікна з вітражами були в усіх чотирьох стінах, зараз лишилися в одній.

Турецький культурний вплив на Крим посилювався з кожним століттям, навіть десятиліттям. Він був тотальний – на політику, придворне життя, культуру, моду. Деякі хани ­бачили в цьому запоруку розвитку Криму. Дехто мав певні перестороги – мовляв, так Крим позбувається самобутності, самостійності, зокрема політичної.

 

Як був облаштований гарем у палаці?

– Від гарему вцілів один корпус. Колись їх було чотири – збереглися їхні фундаменти. За одними зі свідчень, гарем мав 73 кімнати, там жила й прислуга, і діти до певного віку. Хан, як правило, мав чотири дружини та з дюжину одалісок – не сотні, як у Стамбулі. В Османській імперії в гаремах жили виключно невільниці. У Криму ж – шляхтянки з дуже знатних родів – принцеси. За ними стояли їхні роди – батьки, брати зі своїми арміями й фінансовими зв'язками. ­Одалісками ставали черкешенки, яких із великою пошаною ханові підносили його васали з Північного Кавказу. Також у гарем потрапляли доньки знатних кримських ­родів – і на це ще треба було мати особливий привілей.

Коли на початку XVII століття хан Гази ІІ Ґерай ­увійшов у конфлікт з османським султаном, то в листі до волоського господаря писав, що йому соромно вважати ­халіфа-­султана за вищого, бо той "від невільниці народжений". ­Кримські хани були свідомі свого шляхетного походження, в них не тільки батьки, але й матері належали до ­знатних родів. Діти від дружин і одалісок із гарему мали однакові права. Деякі жінки – ханські ­дружини чи ­матері – були в такій пошані, що навіть входили до складу ­Дивана. ­Анабеїм – мати чи сестра хана, та ­улу-хані – ­старша дружина, вважались дуже шанованими особами.

Жінки не були замкнені в гаремі, вони виїжджали до заміських ханських палаців, де проводили літо: хан мав в околицях Бахчисарая принаймні ще чотири вілли. ­Мешканки ханського гарему навіть вирушали в хадж до святих місць. Існувала традиція серед жінок жертвувати гроші й опікуватися побудовою мечетей. У Бахчисараї на момент анексії Кримського ханства Російською імперією 1783-го було 33 мечеті, зараз залишилося п'ять. І більшість із уцілілих збудовані жінками.

Питання про те, чи можна мешканкам гарему полишати його стіни, не стояло. І це пояснювалося не так заборонами, як дотриманням вимог, що накладав статус ханської дружини. У жінки такого статусу просто не могло бути справ у місті, щоб їй самій доводилося туди ходити – вона мала для того служниць. Зрештою, чоловіка, який може владнати всі її потреби.

 

Як змінювався Бахчисарайський палац за кілька століть ­існування?

– Палац довго не був обнесений стінами, не існувало ­в'їзних брам. Оборонні мури звели в 1640-х, коли з'явилася загроза російського чи польського нападу. Це почалося із захопленням Азова донськими козаками 1637 року.

Палац постійно змінювався, розростався, додавалися нові корпуси. Це удавана хаотичність – розширення палацу йшло за своїми законами. В естетиці ханських часів немає таких понять, як симетрія чи ритміка абсолютно повторюваних реплік якогось мотиву. Все оздоблення різне – немає однакових елементів. У Бахчисарайському палаці кожен хан намагався залишити якусь пам'ять, вносив до комплексу щось своє. Будував нові або ремонтував старі споруди й на них увічнював своє ім'я, облаштовував фонтани. Така була філософія ставлення господаря країни до своєї резиденції. Так з'явилися мечеть Сахіба Ґерая, зала нарад Ісляма Ґерая, фонтан Каплана Ґерая і альтанка Селямета Ґерая.

За царату Бахчисарайський палац офіційно вважали однією з літніх резиденцій російських імператорів. Майже всі вони, крім Павла І, тут бували, і за кожного палац намагалися підлаштувати під петербурзький смак. Звісно, Петербурга з Бахчисарая не зробиш, а от кримська ідентичність багато в чому втрачена. Багато палацових будівель в ХІХ столітті замість ремонту попросту розвалили. Тоді ж суттєво змінили й планування житлових приміщень. Але найстаріші будівлі палацу збереглися.

×