вівторок, 21 січня 2014 11:42

Нарешті виникло місце, де можуть помолитися люди всіх конфесій

"Шедевром анархітектури" називає художник Микита Кадан барикади на Майдані. Про знакові революційні споруди розмірковує архітектор Світлана Шліпченко

Анархітектура – термін, що виник у Нью-Йорку в 1970-х. Так себе назвала група митців, серед яких був Ґордон Матта-Кларк. Він використовував покинуті будинки, вирізав шматки фасадів, фундаменту, підлоги, спотворюючи первісний вигляд будівель. Фото таких споруд виставляв у галереях. Микита Кадан під анархітектурою розуміє "непрофесійне, стихійне будівництво, архітектуру без архітектора"

Йолка – це Ейфелева вежа Києва. Подібність тут не лише візуальна. Ейфелеву вежу створили як тимчасовий об'єкт для виставки. Потім їй довго шукали функцію, аж коли зрозуміли, що це – невід'ємний символ Парижа. А "Відкритий університет" – наче неполітична трибуна лондонського Гайд-парку. Ви можете там критикувати навіть королеву. Але мусите підкласти щось під ноги, щоб символічно робити це не на її землі.

Майдан – це колаж. Тут є риси грецького полісу, середньовічного міста, польового табору Запорозьких козаків і Паризької комуни 1871 року (72-денне самоврядування революційного уряду в Парижі. – "Країна"). Територія революційного Майдану символічна – її не можна здавати. Пригадується, як брали в облогу міста в середньовіччі. А тут навпаки: табір всередині міста, яке треба взяти. Поряд "урядовий квартал" – наче середньовічний замок "власника" – феодала чи єпископа. У часи повстань, як і сьогодні, саме він стає об'єктом гніву городян. Від грецького полісу маємо аналогію з амфітеатром – трибуни над "Глобусом", куди люди сходяться, щоб зайняти кращі місця на вічею

Будівля Київради – тут ідеться не так про архітектуру, як про право на місто: не просто гуляти, де тобі дозволять, а творити це місто. Зайнявши будинок міськради, кияни фактично повернули те, що їм належить. Влада сьогодні мислить феодально: то дозволяє користуватися містом, то – ні. Формальний привід для розгону студентів 30 листопада – встановлення "йолки". Тобто хтось вирішив за нас, що на площі будуть хатинки з пряниками, ходитиме Дід Мороз. Це невибагливе споживання. Додається ще й бізнес-складова: публічний простір стає комерційним. Подивіться на Хрещатик – дорогі магазини, розваги. Але як писав один відомий архітектор: "У Діснейленді не буває демонстрацій". Неможливо влаштувати акцію протесту в торговельному центрі. Майдан – це модель вільного публічного простору. Українці відвоювали собі право перебувати в центрі міста з потрібною їм метою, а не тільки гуляти й купувати морозиво. Тут можна висловлювати свій протест.

Барикади – їх треба фотографувати й виставляти в галереї. Є мистецька практика, коли беруть звичайні побутові речі й використовують у несподіваний спосіб. Вона одразу спадає на думку, як бачу ці лавки, шини від автівок на барикадах. Додалася також військово-­оборонна мета, коли ці конструкції заливали водою й укріплювали снігом. Це давні січові традиції побудови польових пересувних таборів. Спрацьовує інстинкт самозахисту. З'явилися спонтанно, як імпровізація. Тут зникає межа між мистецтвом і побутом. Можна взяти будь-який намет із Майдану, написати програму – і це буде фурор наступної Венеційської бієнале. Не дивуюсь, що художники приходять малювати барикади – тут багато знакового. Використані фрагменти "йолки", заради якої жорстоко побили людей. Навіть колючий дріт тут символічний: він не зупинить вояків у обладунках, але це символ відлякування – майданівці хочуть захиститися від влади.

Бочки з димарями або буржуйки нагадують скандинавські пічки: швидко нагріваються, біля них можна добре зігрітися. В Європі безхатьки всю зиму гріються біля таких бочок. Звісно, не на Трафальгарській площі, але десь по закутках. А ще європейці мають давню традицію вуличних пічок, де смажать каштани. Всередині деяких наметів використовують старі пічки-бойлери: це товста труба, знизу підкидають дрова, зверху наливають воду, димар витягує дим назовні. Може вміщати до 100 літрів води. Зустрічала такі в будинках сталінської і брежнєвської забудови в Ужгороді. Бачила на Майдані і саморобні подібні обігрівачі – зварені металеві конструкції з кількох труб. Тож технологічні досягнення радянських часів теж стали у пригоді в революційні часи.

Церква-намет. Важливо, що нарешті виникло місце, де можуть помолитися люди всіх конфесій. Цього не спромоглися зробити за 20 із гаком років. В Європі такі приміщення є у лікарнях. Хоч би якої віри ти був, можеш прийти й помолитися, помедитувати. Українці усвідомили, що час відкласти вбік дрібні розбіжності, і прийшли нарешті до справжнього.

Йолку треба зберегти, тільки прапори міняти

"Ночі жорсткої та провокативної літератури" проходять у "Мистецькому Барбакані". На стінах споруди – плакати з Шевченком і Махном, колючий дріт і моделі "бімби". Серед кураторів революційної галереї – 34-річний художник Іван СЕМЕСЮК

– Ідея побудувати свою мистецьку точку у вигляді барбакану належить моєму другу, архітектору Дмитру Жилі. Барбакан – це невеличка фортеця перед основним укріп­ленням. Вона затримувала передні лави нападників. Мистецтво першим приймає удар на себе. Тому наш "Барбакан" поставили не на самому Майдані, а на Хрещатику. Митці одними з перших почали критикувати українські реалії після тривалої внутрішньої еміграції.

Перед будівництвом "Барбакану" все було професійно накреслено і розраховано – ми не придбали жодного зайвого цвяха. Всі матеріали купували в рамках боротьби із "регіональним" бізнесом – у правильних супермаркетах. Збудували за два дні.

Кожен намет на Майдані перетворився на цікаву архітектурну форму, завдяки своїй життєвості. Майдан – це справжній мурашник, де архітектура не продумана, а природна. "Йолка" – гігантська соціальна скульптура. Її треба такою і зберегти, тільки час від часу міняти прапори, які обтріпались, і хай стоїть сто років.

Заздрю тим художникам, які приходять на Майдан і можуть малювати. Мені зараз творчість "не лізе". Накопичую новий досвід, стою вночі на варті, більше хочеться писати. Щоб створити картину, треба виділити день, аби ніхто не турбував, а новини не дають спокою – це Везувій. Тому як художник узяв паузу. Виконую громадянський обов'язок – присутній на Майдані. Це теж художній акт.

Зараз ви читаєте новину «Нарешті виникло місце, де можуть помолитися люди всіх конфесій». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути