пʼятниця, 14 грудня 2007 14:44

Зірка на ім"я Марія (фрагмент повісті Костянтина Москальця)

За черговим дзвінком мені відчинили троє Стученят одразу, біляві й кирпаті копії Інки.

— А мами нема дома! — повідомили вони.

— А тато?

Стученята перезирнулися.

— А ви бухати прийшли? — поцікавилося середульше.

— Ні, я прийшов поговорити.

— Тоді заходьте, він отам, здихає. А ми російського розвідника зловили! Показати?

Під вішалкою блимав очима чорнявий кіндер, міцно прив"язаний телефонним кабелем до пральної машини.

— Він по-нашому не вміє! Ванька, скажи: "цяця".

— Цаца.

— От бачите? Він хоче на нас атом кинути!

— Піть хачу, — простогнав чорнявий. — Памагітє!

Мені стало не по собі. Я підійшов ближче, щоб відв"язати малого.

— Е, ні! — запротестували Стученята. — То він придурюється, хоче назад до Москви втекти.

— Піть хачу, — продовжував скиглити полонений. — Дайте мнє водкі!

— Чули? Вони без водкі здихають через дві хвилини п"ять секунд, ми засікали. Сашко, принеси йому водкі!

Найменше Стученя метнулося на кухню, націдило з крана повний кухоль води і сповненим милосердя жестом почало заливати росіянинові в пельку. Той похлебтав-похлебтав, зробив гучну відрижку і пожвавішав.

— А тіпєрь, хахли, асвабадітє міня! Бо я пазваню прізідєнту, дак он позове Кітай і Газпром, дак вам тут мєста будіт мало.

— Ага, розігналися. Як він погукає Китай, то ми покличемо всю нашу шару і закидаємо вас натом! По саму Рязань!

— Фі, нє баімся ми вашого ната! У нас єсть газ. Сікрєтний.

Газ — це серйозно. Українці почали чухати потилиці.

— А ми, — нерішуче пропищало найменше, — не дамо вам водкі! Тоді вас усіх білка вхопить, от.

Я дістав із сумки коробку цукерок, подав старшому:

— Діли на всіх.

— Спасибі, — сказали судді і військовополонений, а я пішов до Стукової кімнати, щільно причинивши двері.

За дверима вигулькнуло Пекло. Посеред Пекла лежав Пекельний Матрац, а на ньому досмажувалося тіло напівдохлого Мінотавра, що віддалено нагадував Стука.

Стояли сякі-такі жертвоприносини аборигенів: майже повна пляшка "Поляни Квасової", чотири картоплини в "мундирах", кілька сигарет і запальничка. Мінотавр зачудовано дивився на стару афішу "Острова Лесбос" і жалібно мукав. На мою появу він ніяк не відреагував.

Мерщій іди кудись на каву, бо тобі такого не можна чути, ти ще мала і чиста

— Ну, це класика, — промовив я, сідаючи на підвіконня. — Добрий день, Стук.

— Я з-д-х-а-ю...

— І коли ж ти нарешті здохнеш? — турботливо поцікавився я.

Мінотавр ображено глипнув червоними запухлими очицями, спробував відвернутися до стіни. Коли Стук пару тижнів не міг вийти із запою, Інка кидала його і малих напризволяще, втікаючи до мами в сусіднє містечко. Ситуацію контролювала її подруга, яка щовечора доповідала оперативну обстановку по телефону. На другий-третій день у Стука спрацьовувало реле батьківської відповідальності, він починав варити хлопцям їсти, відвозив їх до школи й дитсадка, мимохідь потрапляючи в реал.

Але цього разу реле явно не спрацювало.

— У тебе немає випити?

— Є.

— Налий мені трошки.

Він випив горілку і знову ліг. За хвилину погляд став притомнішим. Пора було починати.

— Стук, у мене хрінова новина.

— Яка?

— Японці скликали збори.

— Ну.

— Вони пригрозили розірвати контракт.

— Брешуть. Вони кайфують від Марії.

— Вони домоглися твого виключення.

Запанувала така тиша, що можна було чути, як жовтіє клен за вікном.

— І ви проголосували? — Стук підвівся на лікті.

— Так, друже. А що нам лишалося?

— Ви ж могли сказати, що я хворий!

— Ми вже двічі це казали. Ти два тижні не ходив на репетиції. Через три дні концерт у Луцьку, потім Рівне і Хмельницький. Ми ставили фанеру, скільки могли, але вони заявили, що підписали угоду з живим перкусистом, а не з комп"ютером. Вони принципово не доганяють таких речей, як запої, ти ж знаєш.

— І Марія проголосувала?

— Марія, як завжди, сказала "ні". Але ми сказали "так". Ти більше не член "Острова Лесбос". Ну, нічого, нічого, старий, не переживай ти так, знайдеш собі якусь іншу роботу...

— Я більше не член, — пошепки повторив Стук. — А ви, значить, члени... Які ж ви тільки чле-е-ни...

— Стук, не заводься. Тобі треба поїхати зі мною і підписати розрахунок. Що ти відмовляєшся від контракту. Ну, просто формальність. Там тобі трохи крапне, баксів тридцять, на перший час вистачить.

Стук рвучко сів на Пекельному Матраці.

— І-у-у-ди!

— У нас не було іншого виходу.

— Ви ж знаєте, що Інка на біржі, вона вже рік не працює! У нас троє малих! А тепер іще й я?!

— У кожного свої проблеми. Воца вже знайшов нового барабанщика. Тобі треба підписати...

— Я підпишу. І намалюю. Я намалюю вам ніч. Ви такої ще не бачили.

Стук схопився на ноги, почав одягати джинси. Він одягнувся за сорок п"ять секунд, як відмінник бойової і політичної підготовки в радянській армії. Підбіг до дзеркала і люто розчесав настовбурчене волосся, що стирчало на всі боки. З гребінця посипалися зубці, він швиргонув його в кут...

— Поїхали. Я вам зараз влаштую Кобо Абе і Йоко Оно. Я вас там усіх раком поставлю, разом з японцями, філіппінцями і коринфянами.

Душачи сміх, я закашлявся.

— Щоб ти, падло, ноги протягнув до вечора, — від усього серця поспівчував мені переконаний християнин Стук.

Якби я вивів із кімнати зграйку покемонів, Стученята здивувалися би менше.

— Сашко, бігом умиватися, — скомандував Стук мізинцеві, замурзаному цукеркою. — Ванька, марш додому, ти й так тут цілими днями товчешся. Сергій, чистити картоплю, оту зелену каструлю — з горою. Максим, бігом до тьоті Наді, позич десятку, купиш чотири пакети молока, два батони і пачку масла. Обережно через дорогу, не так, як минулого разу. Все. Я скоро приїду.

Через півгодини до студії влетіло торнадо.

— Маріє! — закричало воно з порога, — спасибі тобі, дівчинко, ти справжня людина, сонце, золото і небо. А тепер мерщій іди кудись на каву, бо тобі такого не можна чути, ти ще мала і чиста! Я зараз говоритиму з цими дядями про трахання! Де ті задристані японці?

Марія зняла навушники, запитально глянула на Тузіка. Той скрушно зітхнув, дістав із нагрудної кишені п"ять гривень:

— Купи йому, будь ласка, пористий, він такий любить.

Марія щезла.

— Так, — із садистською насолодою мовило торнадо, — а тепер, дяді, слухайте мене дуже уважно і шанобливо. Тузік, ти — підар. Старий, жирний, продажний підар. І ти, Воца, підар в окулярах. І ти, — торнадо крутнулося на одній нозі, ткнуло мене пальцем в груди, — також підар!

— Ну, ні хріна собі заявки! — багряна Тузікова туша почала вилазити з-за пульта. — Та я тобі зараз яйця повідкручую, алкашня ти пухла!

— Це ще далеко не все. Де ті довбані японці? Мало того, що ви три підари, то ви ще й лохи драні, японські підстилки, затички і підтирки, і я щасливий, що більше ніколи в житті не побачу ваших підара... Маріє, я ж сказав: іди на каву! Я тільки-но почав!

Марія віддала мені плитку пористого шоколаду і підійшла до заґратованого вікна.

— Там така гарна осінь надворі, — посміхнулася вона до всіх, — ходімте кудись погуляємо.

Я зняв обгортку і відламав запашний шматочок.

— Хочеш? — дружелюбно запропонував Стукові.

Той сахнувся від несподіванки і мало не впав. Але вже запідозрив нечисте.

— Ви..? Ви мене... як останнього піонера... купили?

— А ти думав — продали? Навчальна тривога, єфрейтор Стук. Ти діяв згідно зі статутом і своєчасно прибув на збірний пункт. Командування висловлює тобі подяку. Наступного разу за такі слова я тебе задушу ось цим кабелем. Не подивлюся, що в тебе троє дітей, — Тузік знову вмостився за пультом.

— Ти виграв, — здогадався Стук.

— Еге ж, — сказав я. — Ти сьогодні напрочуд кмітливий. І жвавий.

— Наступного разу, — сказав Воца, — до тебе вже ніхто не поїде, зарубай собі на носі. Ти задовбав, Стук, ти вже всіх нас дістав, розумієш?

— Зав"язуй з кіром, старий, — сказав я. — Від сьогодні.

— На скільки зав"язувати? — спитав Стук, не дивлячись ні на кого.

Ми перезирнулися.

— На два роки, — озвався Тузік. — До кінця контракту. А тоді хоч залийся, очі б мої тебе вік не бачили.

— Два роки — забагато, — завагався Стук.

— Нічого, потерпиш. Зате потім влаштуєш собі такий дембель! Мілу Йовович запросиш, Брітні Спірз... А чого ж, гарні дівчата, з такими й випити не гріх...

Зараз ви читаєте новину «Зірка на ім"я Марія (фрагмент повісті Костянтина Москальця)». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути