Дмитро Ступка грав виставу на знеболювальному

— Візьміть бінокль за 5 гривень, тоді одяг без черги зможете забрати, — гардеробниця з масивним накрохмаленим коміром дивиться з-над окулярів на молоду пару. Ті здають одяг у київському театрі ім. Франка. Ввечері 2 лютого вони прийшли на прем'єру вистави "Чайка", присвячену пам'яті Богдана Ступки.

— Ти диви, яка грамотна рекламна кампанія, як товар просувають, — сміється до супутника дівчина дорогою до зали. Неподалік гардеробу минають двох літніх жінок на кушетці у подібних чорних костюмах.

— Усе за спиною у того бідного хлопчика шепчуться: "Його дід скрізь просунув", "Йому батько поміг". А він хороший же, старається так, — говорить перша жінка. — Він же і Богдана Сильвестровича поважав. І старанний, і культурний — завжди здоровається. А є талант чи нема — то не видно ще, молодий зовсім.

— Людям аби позавідовать, — відповідає друга, переминаючи складений у декілька разів аркуш паперу. — Але за Бодьою скучаю страшно, пусто тут без нього.

Богдан Сильвестрович мав зіграти Петра Соріна — літнього чиновника у відставці. У його маєтку відбувається дія спектаклю. Роль репетирував уже в лікарні. Помер на 71-му році життя від серцевого нападу.

Ролі письменника Тригоріна й сина його коханки Треплєва виконують актори Остап та Дмитро Ступки. Треплєва Богдан Ступка грав молодим.

— Хочеться бути нарівні з дідусем та батьком, — каже перед виставою 26-річний Дмитро. — Дуже хвилююся. Всю ніч не спав, ріжеться зуб мудрості, навіть не міг нормально говорити. Вже о сьомій ранку був у лікаря. Випив знеболювальне. Думаю, маю витримати виставу.

О 19.05 лунає третій дзвоник. Зал забитий вщент, на балконі четвертого поверху зо 20 людей стоять. На сцені розкидані дерев'яні стільці, стоїть крісло-гойдалка. На ній мав сидіти герой Богдана Сильвестровича. Дмитро Ступка тихо ступає з-за лаштунків. Очі виглядають втомленими. Зал завмирає.

— Ось тобі й театр, — ходить сценою Дмитро. Занавіс, потом перша куліса, потом друга, і далі — порожній простір. Жодних декорацій. Вид — прямо на озеро й горизонт. Піднімемо завісу рівно о пів на дев'яту, як тільки зійде місяць.

Драму Чехова поставив київський режисер 61-річний Валентин Козьменко-Делінде.

— "Чайку" дивилась понад 30 років тому у Львові. Студенткою була закохана в Богдана, — розповідає киянка 50-річна Анна Петрушенко. Працює секретаркою, щонайменше раз на місяць ходить у театр. — У нього такий погляд був, як магніт. Зараз дивилася на його онука. Але вже як бабуся. Хороший хлопчик. Волосся красиве, стрункий. Не можна його з дідом порівнювати. Хай своєю дорогою іде. Чомусь, коли у сім'ї дід і онук бухгалтери — то їхню роботу ніхто не порівнює. А тут кожен крок. Це прекрасно — що і роль, і сам Богдан продовжує жити на сцені в особі онука.

×