21 січня у столичній книгарні "Є" усьоме оголосили переможців премії "ЛітАкцент року". Антипремію "Золота булька" не отримав ніхто. Наступного разу експерти обіцяють дати дві
Михайло БРИНИХ, 40 років, критик, член журі у номінації "Проза":
– Дуже розстроєний, що цього року не вручили "Золоту бульку". Жадан був ідеальний кандидат. Він дуже сильний письменник, але видав книжку "аби була". "Месопотамія" не тримається купи. Це проза, доточена віршами. У ній важко простежити хребет історії. Це, скоріше, замальовки, нариси. Може, автор поспішав через зобов'язання перед видавцем. Ще й дозволив собі додати до неї задля обсягу вкрай безпорадні вірші.
Сергій не образився б, якби йому вручили антипремію. Торік дуже хотів сам отримати "Золоту бульку", але мені дали премію в номінації "Есеїстика". Для кожного автора і книжки "Булька" робить більше добра й користі, ніж перемога. Сучасні українські письменники тяжіють до трагічних історій, складних перепадів. Вважають – чим більша амплітуда між добром і злом, тим краще. Соромляться писати про добро, про прості речі простими словами. Бояться облажатися, бо великий ризик сфальшивити. Зараз в українській літературі вистачає і хороших, і поганих книжок. Добре, що вже немає жанрових білих плям, як це було 10 років тому.
Література повинна змінювати людей. Книжка Богдани Матіяш "Братик Біль, Сестричка Радість" здатна на це. З нею добре в одному просторі й часі. Це диво для тих, хто не соромиться говорити просто, про віру й добро. Почувався дитиною, коли читав її.
Ростислав СЕМКІВ, 39 років, літературознавець, член журі у номінації "Проза":
– Усе нормально – наступного року вручать дві "Золоті бульки". Цілком може бути, що завдяки цій антипремії видавці не ризикують тепер розхвалювати невартісні книжки. Водночас меншає апломбу в письменників. "Булька" потрібна як загроза, що нависає над кожним автором.
Маю жорсткий критерій під час читання: чи можу я задля книжки кинути всі інші справи. Серед номінованих на премію таких не було. Також завжди стоїть запитання: чому я маю читати книжку цього автора, якщо не прочитав ще всіх романів Фолкнера, Маркеса, Айріс Мердок?
Головна вада сучасної української прози – її мало. Не можемо ще говорити і про певну кількість якісних книжок. Придумав для себе формулу: із сучасною українською літературою все буде ок, коли раз на місяць зможу купити собі нову цікаву книжку. Чи маємо ми зараз 12 цікавих книжок на рік? Ні. Але чим більше спроб, тим більша імовірність успіху. Тому дуже позитивною тенденцією є виникнення різноманітних центрів літературної освіти, письменницьких курсів. Люди хочуть навчитися писати краще – значить, хороших книжок буде більше.
Каша САЛЬЦОВА, 33 роки, співачка, авторка поезій та музики, учасниця гурту "Крихітка", член журі у номінації "Поезія":
– Треба робити з наших письменників rock-stars. Вручення премії "ЛітАкценту", на жаль, не є світським заходом. А це могло б додати тисячні аудиторії до кожної книжки.
Закінчила читати вчора о четвертій ранку. Переможниця Катерина Калитко вирізняється чоловічим підходом до поезії – у неї концентровані сюжети, різкі повороти. У її книжці багато слів, які треба повернути в українську мову. Після прочитання трьох поетичних збірок у конкурсі зробила для себе словничок таких слів. Можливо, запозичу деякі для своїх текстів. Як росіянка і киянка, коли відчуваю, що мені бракує точного українського слова, беру твір Забужко – у неї є багато влучних.
В українській роковій поезії мало експериментів. Поетику наших гуртів можна звести до маяття-кяття, небуття, подзвони мені, я так тебе люблю. Часто римують дієслова – а це моветон. 2005 року ми були дуже популярні з піснею "В мене є мен", бо тоді ніхто ще не використовував алітерацію (повторення приголосних у поезії. – "Країна"), не вигадував нові слова. Це зараз Потап придумав "чумачєчая весна". Багато гуртів співають ні про що – це просто набір слів, які лягають на мелодію і не обтяжують слухача. Усі уникають складних тем, про вбивства, про привабливість темної сторони. Хіба що група "Димна суміш" здатна створити симпатичного антигероя. Цікаво, що в текстах з'являються локальні діалектизми – "Друга ріка" не приховує, що співають житомирським діалектом.
Катерина КАЛИТКО, 32 роки, переможниця в номінації "Поезія":
– За останній рік українська поезія показала сплеск. Втримала баланс здорового глузду, проговорила важливі явища універсальними метафорами. Ми завжди дорікали нашій літературі, що в ній не розвиваються серйозні теми. Зараз через Майдан, війну та повоєнний синдром виходимо на них. Їх треба буде осмислити в поезії, винайти нову мову для цього.
Тільки мої рідні знають, що вилилося в цю збірку. Родина мого коханого походить із Балкан. Боснія і Герцоговина 20 років тому дуже болісно здобувала незалежність. Цей досвід сильно перегукується з нашим сьогоденням. Важливо, щоб у поезії про війну не було штучного пафосу, накалу вихолощеного патріотизму без людського переживання.
Вірш, у якому зараз буде написано "Волноваха", буде актуальний, але радше поганий. Цінний як виплескування емоцій, а не як художній текст. Вірш, у якому прочитається Волноваха без її називання, буде значно кращий.
Валентина ВЗДУЛЬСЬКА, 31 рік, літературний критик, співзасновниця сайта "Казкарка", член журі у номінації "Проза і поезія для дітей":
– Одна з вимог до дитячої книжки – інтрига має бути від першого рядка й до кінця, інакше читач покине її. Цю вимогу наші автори ігнорують. Можливо, застряли у своєму дитинстві й орієнтуються на те, що самі тоді читали. Або не знають, як сьогодні пишуть для дітей за кордоном. Читаю книжку й розумію, що сучасно дитина ніколи б так не сказала. Автори повинні тусуватися у блогах, соцмережах, де сидять підлітки, слухати своїх дітей, бувати в школі. У 14 років діти думають про самогубства, а у книжках їх зображують білими й пухнастими.
Найближчі кільки років побачимо так званих автостраторів – автор і ілюстратор в одній особі. Це світова тенденція, так дешевше видавати, це – модно.
Кому давали "Золоту бульку" в минулі роки
2013 – Наталка Сняданко "Фрау Мюллер не налаштована платити більше". Тоді ж роман про українських заробітчанок потрапив до фінальної трійки "Книги року Бі-Бі-Сі".
2012 – Любко Дереш "Голова Якова". Перед виходом роману автор зняв до нього трейлер. У відео розказав, що Яків – алхімік-відморозок, який вважає, що безсмертний.
2011 – Юрій Андрухович "Лексикон інтимних міст". У грудні торік міністр культури В'ячеслав Кириленко у інтерв'ю The Insider сказав, що ледь дочитав книжку Андруховича. Також запропонував маркувати її за нецензурну мову: "Візьме моя донька цю книжку й почне читати, а я проти того, щоб вона читала текст із ненормативною лексикою."
"ЛітАкцент року" відзначає книжки за п'ятьма номінаціями. Найкращими прозовими творами визнали роман "Фелікс Австрія" Софії Андрухович і збірку есеїв "Братик Біль, Сестричка Радість" Богдани Матіяш.
У номінації "Поезія" перемогла Катерина Калитко зі збіркою "Катівня. Виноградник. Дім".
Найкращою дитячою книжкою назвали "Вечірні крамниці вулиці Волоської" Галини Ткачук, літературознавчим виданням – "Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання" Леоніда Ушкалова.
Антинагороду "Золота булька" отримує відомий автор за розхвалену, але невартісну книжку. Серед претендентів опинилися три збірки оповідань: номінована на Шевченківську премію книжка "Грози над Туровцем" Володимира Даниленка, "Сніданок на снігу"Анатолія Дністрового і "Месопотамія" Сергія Жадана. Антинагороду цьогоріч визнали недоречною – щоб не множити негативні новини.
3 
1
Коментарі