Виставку політичної карикатури відкрили просто неба на Контрактовій площі в Києві 20 травня. Представити її приїхав один із найвідоміших карикатуристів США Деріл Кейґл
– Це – головний український письменник. Як Шекспір для британців, – пояснюємо Дерілу Кейґлу, хто такий Кобзар, дорогою з університету ім. Шевченка повз однойменний парк до Музею Шевченка.
Американець зупиняється від здивування, почувши, що в Україні більшість газет і журналів виходять російською.
– Україна на моїх малюнках – блондинка. Всі деталі одягу та образ я брав із "Вікіпедії", зокрема й колір волосся. Не знав, що у вас типову українку вважають чорнявою. У США немає стандартів зображення України. В людей ні з чим не асоціюється.
Україна – жертва з жіночим обличчям. І жертва великого хулігана. На малюнку Путін у літаку виливає каву на українську дівчину. Решта світових лідерів незворушно спостерігають.
Двоголовий орел – це два обличчя Росії. Одне каже: Україно, будь обережнішою, або отримаєш громадянську війну, а друге: давайте почнемо громадянську війну в Україні.
Щодо Путіна одну річ використовують усі карикатуристи. Його завжди малюють без сорочки. Має дуже цікавий ніс, який збільшують. Також – лякливі очі. Джордж Буш-молодший якось сказав, що, подивившись в очі Путіна, побачив його душу. Тому існує багато малюнків про очі президента Росії.
Одразу після приїзду до Києва я відвідав "Межигір'я" Януковича. Там дуже гарний парк. Настільки величезний, що, аби подивитися все, треба було б орендувати велосипед. Але здивувати мене важко, бо жив поряд із будинком Майкла Джексона. Ще в нас є палац медіамагната Вільяма Херста. Це величезна площа з неймовірною кількістю кімнат, водоймами, зоопарком, як у Януковича.
Не можу створювати карикатури про Україну, окрім тих, коли Росія на неї напала чи розбився літак. В інших випадках – ні, бо у США в цей час копи вбивають афроамериканців.
Газети хочуть отримувати найкращі карикатури за найнижчою ціною. Тому ми мусили працювати за невисоку платню й бути конкурентоспроможними. Я зібрав шістьох друзів, яким не подобалися інші синдикати. Ті надсилали роботи поштою, а ми почали робити це на e-mail. Через три роки співпрацювали майже з 1400 газетами. Два тижні тому Пулітцерівську премію (найпрестижніша американська нагорода в галузі журналістики. – "Країна") отримав художник із нашої групи Адам Зіґліс.
Знав добре двох хлопців із Сharlie Hebdo – Джорджа Волинськи і Тіньюса. Бачилися з ними щороку на фестивалях. У нашому синдикаті є художники, які малюють Мухаммеда – і американська преса друкує ці карикатури.
У Каїрі близько 25 газет, і на першій сторінці кожної – карикатура. В арабській культурі вона важлива. Менш важлива в Україні, Росії, Азії.
Якось отримав 10 тисяч листів. Сенді Хафекер намалював карикатуру – чоловік в Ірані тримає книжку з написом "Коран для чайників". Група Care, Рада американсько-ісламістських стосунків, спонукала всіх написати мені, щоб звільнив Хафекера. Листи були з прокльонами, погрозами. Звісно, нікого я не звільнив.
У синдикаті працюють близько 50 художників. 20 відсотків із них роблять 80 відсотків грошей. Американці байдужі до міжнародних подій. Люблять свій, дуже багатослівний продукт, а я прагну просувати зарубіжних художників. Переконую редакторів полюбити міжнародні теми. З іншого боку, ми не можемо змусити зарубіжну пресу друкувати американські малюнки. Карикатура начебто має бути міжнародною мовою. Але ні – є опір стін.
Є речі, які хоче американська аудиторія. Будь-що на Близькому Сході, в Україні чи Грузії, голод в Африці – немає трафіку на сайті. Але Брітні Спірз без білизни – це їм подобається. Найпопулярніший на нашому сайті був малюнок із грудьми Джанет Джексон на суперкубку – 65 мільйонів переглядів (у співачки випадково оголилася права грудь у прямому ефірі виступу на суперкубку з американського футболу 2004 року. – "Країна"). Або малюнки із зірками у стилі shot in Florida – коли хтось почувається добре, бо комусь зле. Це любить американська аудиторія: зірки переживають біль, на який заслуговують.
Маю найкращу професію: щодня малюю, як думаю, і в мене нема редактора. Але обмеження є – мушу зважати на людей.
The New York Times не має редакційного карикатуриста, як і The Wall Street Journal. Пояснюють це фразою: у нас ніколи не буде штатного карикатуриста, бо ми нізащо не дамо стільки влади одній людині. Інша причина: бо карикатури не можна редагувати.
Діти найчастіше запитують: скільки заробляє карикатурист? Кажу: десь між нулем доларів на рік і 50 мільйонами доларів на рік, зазвичай ближче до нуля. Так як актор, спортсмен, танцівник чи музикант. 50 мільйонів отримують одиниці. Це Чарльз Шульц (автор пригод собаки Снупі. – "Країна"). Можливо, Джон Дейвіс заробив стільки з котом Гарфілдом.
1 
1
Коментарі