"Певна сакральність присутня і в поезії, і в музиці. В їхній спільності – співаній поезії – є якась молитовність"

Свій найбільший на сьогодні концерт "Пиріг і Батіг" дав 10 квітня в Міжнародному центрі культури і мистецтв у Києві. За два тижні до того фолькгурт отримав цьогорічну премію української незалежної музики Jäger Music Awards у номінації "Артист року". Торік музиканти випустили два альбоми – "Замордовані. Подзвін перший" на тексти знищених радянським режимом українських авторів і збірку колядок із різних регіонів "Колядницький". А пісня "Гаї шумлять" стала вірусним хітом.

Проєкт "Пиріг і Батіг" 2019-го заснував вокаліст і гітарист Мар'ян Пиріг. Він досліджує українську поетичну спадщину та на її ґрунті разом з академічними виконавцями створює камерну музику, яку описує як співану поезію. За майже шість років гурт презентував чотири платівки. Цьогоріч планують іще дві.

 

Після концерту в МЦКМ фронтмен колективу відповів на кілька запитань редактора "Країни"

Ваш найбільший концерт відбувся в колишньому Жовтневому палаці. Чому було важливо виступити саме там?

– Один із найбільших концертних залів нашої країни має непересічну історію. Там закатували багатьох культурних діячів. Для нас це був щемкий досвід – декламувати поезію людей, яких замордували, в місці, де з ними це вчинили. Виступ мав ефект перезавантаження та повернення пам'яті. Сподіваємося, вдалося зреалізувати його належним чином, не образивши пам'яті всіх, хто потерпав від радянської окупації.

Як стверджував анонс концерту, "протягом 2024-го "Пиріг і Батіг" із нішевого колективу трансформувався у відомий гурт". Як ви відрефлексували б минулий рік?

– У нас була співпраця з Довженко-Центром. Музично оформили два фільми – "Фата Моргана" Бориса Тягна та "Земля" Олександра Довженка. Це наш перший досвід на кінематографічній ниві. Також записали два альбоми, які відрізняються один від одного. Це теж для нас певне звершення. Але так само ключовими вважаємо багато концертів. У нас були й "деокупаційні тури", й виступи для військових, і збір коштів.

Торік ви представили першу частину триптиха "Замордовані" та збірку "Колядницький". Як працювали над альбомами?

– "Колядницький" готували понад чотири роки. Він був у напрацюванні одразу після нашого першого альбому. "Сьпівомовний" за творчістю Степана Руданського починали писати 2019 року, а вже з 2020-го працювали над колядою. Я був зацікавлений знайти непересічні пісенні артефакти. Це виявився найскладніший матеріал, з яким нам доводилося працювати. У співаній поезії може бути якась сюжетна лінія та драматургія, а тут просто є певна оповідь, зовсім інший підхід і музичні навантаження.

Це був і композиторський досвід. До багатьох колядок музики не було. Дозволив собі авторську музику на сталу текстову одиницю сакрального, як на мене, народного спадку. Намагався бути близьким до тексту музично. Мені завжди слова диктують певні музичні умови, а не навпаки.

"Замордовані" – це окрема історія, яка триває досі, бо на черзі ще два "Подзвони". Уся концепція добору матеріалів одразу вибудовувалася на три частини. Просто не було часу, щоб зреалізувати одразу весь триптих. Тому робимо це певним етапним чином. Є вже вся поетична добірка, яка має бути на "Замордованих", і музичне оформлення наче теж готове, але все одно робота триває. Є якийсь скажений внутрішній запит продовжувати цю співано-поетичну справу.

Коли саме очікувати на наступні частини, як просувається робота над ними та що почуємо на цих платівках?

– Наступні "Подзвони" плануємо записувати в місті Харкові. Обидва – в літературних резиденціях від Харківського літмузею, якому вдячні за співпрацю. Друга частина триптиха писатиметься у квартирі Юрія Шевельова в будинку "Саламандра", а третя – у квартирі Петра Лісового в будинку "Слово".

Другий "Подзвін" буде більш міський і трагічний. Це перехід із міста в село. Там уперше з'явиться жіноча поезія. Поетичні форми Вероніки Черняхівської постануть у колаборації з музичною формацією Dakh Daughters. А третій "Подзвін" матиме певне ліричне навантаження. Ну і зрештою, вже не таємниця, що кожен із них закінчується поезією Стуса. Якось так воно лягло, що постійно завершує Василь Семенович.

З огляду на обставини, в яких ми живемо, невідомо, що на нас чекає завтра. Але якісь плани можна плекати та декларувати в майбутнє, бо це важливо. Сподіваємося, вдасться завершити триптих цього року, і вже всі три "Подзвони" репрезентуємо знову ж таки в колишньому Жовтневому палаці. Деякі твори ми вже виконали 10 квітня. Це пісні на вірші Майка Йогансена та Михайля Семенка, яких там розстріляли.

Цьогоріч у вас з'явився ще один музично-­поетичний проєкт – "Чистий четвер". Яка його особливість?

– Проєкт започатковано в Харкові з близькою людиною. Дует музично відрізнятиметься від гурту. Це буде більш лаконічне, ліричне подання. Ми з Пташкою Бет (справжнє ім'я – Єлизавета Мазур. – Країна) вже напрацьовуємо матеріал. Усі сили вкладатимемо в жіночу поезію і періоду радянської окупації, й інших, раніших, часів. Скажімо, нині працюємо з віршами Христі Алчевської. Сподіваємося, все виходитиме паралельно з проєктом "Пиріг і Батіг".

До речі, про Харків. У грудні торік ви переїхали туди з рідного Львова. Чому зробили це?

– Так, встиг на Різдво переїхати до улюбленого міста нашої країни. Причин безліч. Є навіть така, як клімат, сприятливий для співу. Харків для мене є не столицею радянської України, а власне столицею українства як такого – літератури та філософії, видавців та інших непересічних українців. А якщо ми вже згадували такі прізвища, як Йогансен і Семенко, то вони мешкали в харківському будинку "Слово", в якому плануємо записувати третій "Подзвін". Тому Харків – це любов.

Також тут було започатковано вищезгаданий "Чистий четвер", і для нас важливо, що проєкт був створений саме в цьому місті.

Крім усього іншого, це прифронтове місто. Звідси можна частіше їздити як до військових, так і до ­гро­мад на де­окупованих територіях. А також спостерігати піднесення українства в Харкові. Мене захоплює, що це славне місто сьогодні переживає такі 20-ті, яке переживало в минулому столітті. Хочеться бути тут – і свідком, і активним учасником подій, – аби не прийшли хижі 30-ті.

 

Серед різних залів, де ви виступаєте, вирізняються філармонії. Торік були київська та львівська, а цього травня – одеська. А де вам особисто найважливіше грати?

– Нам важливо виступати в будь-яких просторах, де є слухачі. Це може бути колишній Жовтневий, а може бути громада, де на виступі семеро відвідувачів. Грати для всіх людей цієї країни – наша основна мета. На нашу нескромну думку, це допомагає збагнути цінність культури. Можливо, люди почнуть більше плекати те, чого вчора навіть і не мислили, що його треба плекати. Скажімо, якийсь український спадок. А також пам'ятати, що відбувалося в нашій країні за часи радянської окупації.

Щоб майданчик був більший – це не про нас. Звичайно, в такому разі одразу охоплюєш більшу аудиторію. Але, наприклад, жителі деокупованих територій, можливо, в такі простори ніколи не потраплять. А нам важливо, аби вони теж почули.

В інтерв'ю Kyiv Daily торік казали, що музика має певний терапевтичний ефект. Що саме вас надихає і сповнює та як намагаєтеся досягти такого ефекту для слухача?

– Мене поезія не раз рятувала в житті, в якихось моральних або духовних спадах. Наприклад, відкриваю збірку Тичини – і це як маленька Біблія.

Для мене певна сакральність присутня і в поезії, і в музиці. В їхній спільності – співаній поезії – є якась молитовність. І зцілюєшся, і чимось важливим наповнюєш себе. Такий мій особистий досвід.

У нас народ співучий, і музика – супровід нашого життя. Мене так само надихає та дає сили рухатися далі. Тому, коли поезію оформлюєш музично, вона починає по-новому жити. У проєкті "Пиріг і Батіг", а тепер і в дуеті "Чистий четвер", ми цим і ділимося. Віримо, що це має терапевтичний, зцілювальний, набувний ефект, а також ефект якоїсь духовності та навіть, я сказав би зухвало, воскресіння.

Творчу діяльність гурту позиціонуєте як просвітницьку. Як оцінюєте успішність своєї місії та які завдання стоять попереду?

– Просвітницька складова – це як певний додаток до терапії. Аби через поезію та спів, музику та слово люди пізнали якісь історичні тези. Постійно між піснями до­зволяю собі певну інформацію, яку вважаю за важливе здекларувати тут і тепер. Наприклад, факт про людину, поезію якої виконуватимемо.

За останні два роки ми трішечки поїздили по країні, й одразу видно, як людям це важливо. І їм соромно, що чогось не знали. А я якщо щось дізнався, то завжди говорю, що теж не знав цього все життя. Скажімо, про поета Григорія Чупринку дізнався лише після повномасштабного вторгнення. Коли глибше почав пірнати в поетичний спадок авторів, замордованих у часи радянської окупації.

Попереду багато роботи. Думаю, життя одного не стане, аби її звершити. Бо це нескінченна робота. У нас вкрали, можна сказати, 100 років. Якщо брати, що з країною відбувалося, вона постійно перебувала в якійсь окупації. Скільки Україна була під різним гнітом – складно навіть осягнути. А щоб іще й пояснити іноземцям, то взагалі треба вміти добре володіти словом, бути чітким і лаконічним.

Ми займаємось якимись маленькими словами та кроками. Намагаємося долучитися до відбудови українства, яке постійно було на межі знищення. Це наше основне завдання.

×