"Гідний театр має бути в кожному обласному центрі. Інакше – пиво, горішки, сухарики і телевізор"

Україна має потенціал для театрального туризму, – вважає режисер Станіслав Жирков

Два роки очолює Київський театр "Золоті ворота" режисер Станіслав Жирков. Його постановки йдуть у Театрі Івана Франка, Молодому й Театрі оперети. Навесні виставу "Сталкери" за п'єсою Павла Ар'є запросили відтворити з німецькими акторами у Магдебурзі

Що позитивного сталося за останні роки в українському театрі?

– Режисер Андрій Білоус очолив столичний Молодий театр. Керівник Київського театру оперети Богдан Струтинський показує, як має працювати сучасний культурний менеджер. Оперета збирає аншлаги, реалізовує міжнародні проекти. У Львові на конкурсі художнім керівником театру Лесі Українки обрали Павла Ар'є. Вперше в Україні цю посаду обійняв драматург.

Побачили роботи низки талановитих режисерів – Тамари Трунової, Максима Голенка, Влади Білозоренко, Івана Уривського, Юлії Мороз.

Проекти "Open_mind_студент" і Small Theater Productions прагнуть створити в Україні театральний ринок.

Що це за проекти?

– У рамках "Open_mind_студент" у "Золотих воротах" показуємо найкращі студентські вистави. Small Theater Productions – це міжнародний конкурс-лабораторія. Моло­ді режисери подають заявки з текстами та ідеями. Працювали над 30-хвилинними ескізами на двох театральних майданчиках Києва.

Богдан Струтинський запропонував режисерці з Баку Іраді Гєзаловій трансформувати ескіз "Пульхафонія" в повноцінну виставу. У репертуар "Золотих воріт" я включив "Ігри на задньому подвір'ї" Юлії Мороз із Дніпра. П'єсу поставлять цього сезону. А "Страждаючі" французького режисера Жюля Одрі – наступного.

 

Що потрібно для створення театрального ринку?

– Він виникне з появою конкуренції. ­Необхідно, аби режисери не були прикріплені до театрів, щоб ті боролися за них. ­Режисер неминуче застоюється, якщо багато років працює на одному місці.

У якому стані перебувають українські театри?

– У задовільному. Гідний є в Івано-Франківську – ним керує Ростислав Держипільський. Це добра можливість для театрального туризму, доповнена смачними рестораціями міста і пристойними готелями. Можна поїхати туди на вихідні й подивитися "Націю" або "Солодку Дарусю" за Марією Матіос.

У Львові – хороший Театр Леся Курбаса. Одеському імені Василя Василька не вистачає динаміки, запрошень інших режисерів. У Херсоні добре працює Музично-драматичний театр імені Миколи Куліша на чолі з Олександром Книгою. Дуже достойний Театр Тараса Шевченка у Чернігові, де художнім керівником Андрій Бакіров.

Театральний туризм був поширений у Радянському Союзі. З усього СРСР їздили на вистави у Москву чи Ленінград. А жителі цих міст подорожували до Литви – у Паневежиський драматичний театр.

Радянський театральний туризм був зумовлений низькими цінами й доступністю мандрів. Теперішній український має іншу природу й завдання. Він повинен стати частиною міфології й героїки нової країни.

Гідний театр має бути в кожному обласному центрі. Інакше – пиво, горішки, сухарики і телевізор.

Як вас запросив театр у німецькому Магдебурзі?

– На показі українських проектів у грудні 2015 року наш театр представив "Сталкерів" за Павлом Ар'є. Німці запропонували поставити цей спектакль у Магдебурзі. Акторів у виставу обирав за фото й відео.

Що нам варто перейняти з німецької практики?

– В адміністративному й менеджментському аспектах – усе. На першій репетиції отримуєш план роботи на кожен день – аж до прем'єри. А в нас часто театр на початку сезону не знає, що буде наприкінці.

Високий рівень організації забезпечує відділ щонайменше з трьох осіб. У наших реаліях мати цих спеціалістів у штаті неможливо – ­через недофінансування. Цю проблему частково могло б вирішити заснування грантів – певної суми від держави, яку розігрували б між театрами. Цей бюджет мав би йти на розвиток установи. Як його ефективніше використовувати – повинен вирішувати керівник театру.

Завдання державних театрів у Німеччині – привертати увагу суспільства до соціально значущих питань. У нас же на бюджетні гроші ставлять комедії у стилі Рея Куні. Наприклад, "Занадто одруженого таксиста", де головний герой із репутацією хорошого сім'янина живе на дві родини. Єдине завдання таких постановок – заробити кошти.

У німецьких театрах є посада штатного драматурга. Він пише чи добирає матеріал на замовлення. Чи не хотіли б ви, за аналогією, замовити п'єсу Павлу Ар'є?

– Ми це вже зробили.

В Україні брак драматургів, до яких режисер може звернутися з таким замовленням. Автори п'єс, як правило, відірвані від театрального життя.

Якою має бути сучасна вистава?

– Важливо, щоб драматург не намагався осягнути неосяжне. Іноді він пробує сказати дуже багато, повпливати на світ. Але той не зупиниться, якщо спектакль не покажуть. Ми займаємось не настільки серйозною справою, як іноді здається.

З другого боку, текст повинен зачіпляти вічні теми – сучасною мовою. Важливо заглядати в найпотаємніші куточки людської душі.

Наприклад, "Сімейні сцени" одеситки Анни Яблонської – це історія одного під'їзду. У родину з війни повертається чоловік. Був найманцем десь у Африці. Має порушену психіку, майже не спілкується. Дружина зраджувала з сусідом, доки його не було. Син майже не розмовляє, тільки грюкає палицею по батареї. Є ще сусіди: ветеран Другої світової й баба, яка працює ветеринаром і трохи випиває. Всі вони намагаються знайти якесь щастя для себе. Але всі живуть із заплющеними очима й затуленими вухами. Не чують і не бачать тих, хто поруч.

Який український театральний глядач сьогодні?

– Усе ще приходить на жанр. Якщо комедія – значить буде весело. Це пострадянський ефект. Тоді театр був доступний і простий. В Європі ж сьогодні глядач витрачає на похід у театр близько 100 євро. Він має розуміти, за що платить такі гроші. Бо за цю суму можна придбати, наприклад, круті кросівки. Тому людина готується до походу в театр: може навіть прочитати сценарій вистави.

Маємо забезпечувати кілька смислових рівнів. Комусь із глядачів вистачить цікавого сюжету. Мусимо дати це – разом із гарним темпоритмом і якісною акторською грою. Хтось побачить більше – наприклад, проблеми сучасної України, проведе аналогію з її діячами. А інший розгледить третій рівень – і сприйме виставу, приміром, як сучасну "Антігону". Усі ці смислові шари треба закладати, а не орієнтуватися лише на сюжет.

×