![Колишня киянка режисерка Дар’я Онищенко (ліворуч) розмовляє з головою Держкіно Катериною Копиловою в кінотеатрі ”Київ” 25 жовтня. За кілька хвилин розпочнеться прем’єра її дебютної повнометражної стрічки ”Істальгія”](https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/464/464579_1_w_300.jpg?v=0)
Як провели день на кінофестивалі "Молодість" режисерка Дар'я Онищенко та постійний глядач, кінокритик Сергій Тряшин
Четвер, 25 жовтня
3.00. – Прокинулася у готелі німецького містечка Гоф. Моя "Істальгія" відкривала місцевий кінофестиваль. На вечірці напередодні поставили самогонний апарат, що у нас "знімався". Головна героїня – Руслана емігрувала в Німеччину зі своїм чоловіком. Він помер, і вона лишилася зовсім сама. Додому, де син, повернутися не може – треба заробляти, а вдома роботи нема. Прототипом героїні стала няня моєї дитини. І вона особисто вчила нашого художника-німця гнати самогон. Залили в апарат звичайну горілку. Оскільки німці дуже турботливо ставляться до запасів води, повісили табличку: "Економте воду, пийте самогон". Подрімала годину всього, бо опівночі тільки повернулася з фестивалю, ще на деякі е-мейли відповіла. Швидко зібрала речі, навіть кави не пила.
3.41. У таксі з моїм німецьким продюсером Сімоном Амберґером їдемо до Нюрнберга. Це десь година дороги. Попереду два перельоти. До Києва треба якнайраніше, тому летіли через Амстердам.
9.15. В аеропорту Амстердама другу годину чекаємо на наступний літак. Намагаюсь поспати, але не виходить – занадто хвилююся. Це не тільки моя перша повнометражна робота, а й підсумок цілого етапу життя. Чоловік надсилає СМС, що любить мене і сподівається, що все пройде добре. Вони з донькою вдома лишилися. Фільм хвалив – на те він і чоловік, щоб тільки компліменти говорити. Донька теж уже десятки разів дивилася – у монтажній зі мною була. Нещодавно каже: "Мамо, зніми мені, будь ласка, фільм про Барбі". Але анімація – не моя галузь. Там із нею няня – дуже хороша вона. Мігрувала з чоловіком років вісім тому, а він помер. Повернутися не може, бо родом із селища за 200 кілометрів від Києва, де більшість без роботи сидять. Усе зароблене в Німеччині відправляє своїм трьом дітям в Україну.
10.45. Уже в другому літаку, після пересадки, випила півкелиха білого вина і з'їла сандвіч. Мій продюсер страшенно хоче спати, а я не можу. Згадували смішні історії зі зйомок. Коли знімали кадр із дощем за вікном у Києві, зламалася дощова машина. Довелося шукати якісь шланги, лійки. Бюджет мали невеликий, то будь-якими засобами повинні були використати знімальний день. Дощ у нас був із чорною фарбою. І ніхто не помітив квіти сусідки поверхом нижче. Залили їх вщент. Жінка викликала міліцію. Але вдалося все владнати.
13.20. Приземлилися в Борисполі. В цей же час прилетіла подруга з Абу-Дабі, продюсер мого наступного фільму. Буде спільне виробництво: Україна–Німеччина–Об'єднані Арабські Емірати. Це – історія сучасної Роксолани, трилер з елементами екшну. Сильна жінка, багато досягла в житті, стає першою в арабській країні.
Представники "Молодості" відвозять нас у готель "Баккара" на Дніпрі. Перевдягаємося та їдемо готуватися до прем'єри. Як тільки буваю тут, одразу хочеться сала. Раніше ніколи не їла його, а зараз полюбила. Але перекусити не встигаю.
16.45. Дар'я Онищенко у чорній міні-сукні заходить до кінотеатру "Київ". Спеціально до прем'єри поклали червону доріжку – на відкритті фестивалю її не було. Надули зо дві сотні жовтих повітряних кульок із написом "Істальгія".
– Любов до кіно саме на "Молодості" в мене прокинулася, – за столиком у кафе на другому поверсі кінотеатру Дар'я поправляє світле волосся. – Дивилася тут "Повернення" Андрія Звягінцева. Фільм так сподобався, що вирішила вступати на кінорежисуру. Сиділа і мріяла: зняти кіно і щоб прем'єра була саме тут, на "Молодості". У тому фільмі Звягінцева ще маленьким хлопчиком зіграв Іван Добронравов. А тепер уже дорослий знявся в моєму.
Німцям тема "Істальгії" ближча, ніж українцям. Там більше емігрантів. Завжди цікава доля тих, хто відірвався від одного берега, але не причалив до іншого. Все більше наших повертаються з Європи, бо не знаходять себе там. Мені пощастило – маю чудову німецьку родину. Але не зовсім знаю, де я вдома – в Україні чи в Німеччині.
18.26. На третьому поверсі кінотеатру починається прес-конференція за участі Дар'ї Онищенко.
– Фільм занадто гламурний, – коментує один із журналістів.
– Ну, я ж блондинка, – сміється Дар'я.
У холі до стійки з безкоштовними коктейлями – черга з понад 50 людей. Дар'я стоїть подалі від натовпу, пише СМС. Підводить голову й зупиняє погляд на високому чоловікові з букетом червоних троянд.
– Ну, нічого собі, – каже, біжить до нього й цілує в губи.
– Дивлюся, стоїть чоловік із квітами, – пояснює потім. – Щось знайоме. Оце так – це ж мій чоловік! Лишив доньку на бабусю й прилетів.
– Уже випили все, що мали випити і до, і після сеансу, – каже бармен, відкорковуючи останню пляшку шампанського. 18 порожніх стоять позаду нього. – Давай, щось роби, – шепоче жінці в чорній облягаючій сукні.
Вона усміхається й сплескує руками:
– Шановні гості, просимо всіх до зали, сеанс починається!
– Ну, хай тільки поганий фільм буде, – спльовує літній чоловік в окулярах у роговій оправі, перед яким закінчили роздавати коктейлі.
19.31. – Я вже не можу дивитися цей фільм, – після перших кадрів режисерка виходить із зали. – Тут стільки знайомих моїх, а я тільки "Доброго вечора, дякую, що прийшли" встигаю казати. Піду поспілкуюся краще.
22.31. – Нарешті можу полегшено зітхнути й поїсти, – канапку з червоною ікрою Дар'я запиває білим вином на закритій вечірці на честь прем'єри у "Джаз кафе". – Востаннє в Україні на Новий рік була. Мені здається, нічого не міняється. Наші жінки, як були красивішими за німецьких, так і лишилися. Вдягаються ще нарядніше, носять шпильки. Українець навіть не може уявити, яка страшна в Німеччині бюрократична система. Треба збирати абсолютно всі рахунки, купу квитанцій, слідкувати за десятками папірців, що приходять поштою. Усе чітко, організовано, заплановано. Цим, дякувати Богу, чоловік займається. Я не змогла звикнути.
01.35. Дар'я виходить із кафе провести подруг. У легенькій сукні й босоніжках, без верхнього одягу. Голосно сміються, обнімаються.
– Дівчино, думаю, вам пора додому. Не пустимо, – охоронець закриває вхід режисерці.
Виходять брат і чоловік Дар'ї, останній накидає на неї плащ. Прямують у готель. Ще понад годину розмовляють там у ресторанчику.
– Не їла цілий день, перехвилювалася, то "хороша" була трошки. До того ж неймовірно рада, що всіх побачила. Щастя п'янить.
4.05. Повернулися в готель, прийняла душ і миттєво відключилася.
Дар'я ОНИЩЕНКО, 29 років, режисер. Народилася в Києві. Закінчила столичний інститут міжнародних відносин. Сім років тому виїхала на навчання до Німеччини, вийшла там заміж. Із чоловіком-бізнесменом виховують 4-річну доньку Лару. Цього року закінчила Мюнхенську академію кіно й телебачення. Її перша повнометражна картина "Істальгія" спільного виробництва Німеччини, Сербії та України змагається в конкурсі кінофестивалю "Молодість"
296 фільмів із майже 40 країн показали на 42-му фестивалі "Молодість", що тривав у Києві 20–28 жовтня. У національному конкурсі перемогла стрічка Антоніни Ноябрьової "День незалежності". Це 14-хвилинна історія про святковий день та мрії молоді. Гран-прі – 80 тис. грн і статуетку Золотого скіфського оленя – здобув фільм "L" 42-річного грецького режисера Бабіса Макрідіса. "L" – наліпка на авто для водіїв-початківців. Головний герой – 40-річний водій. Шукає і привозить найкращий мед своєму начальнику. Після двох запізнень його звільняють. Чоловік навмисне розбиває машину і шукає собі інший вид транспорту – пересідає на мотоцикл, потім на яхту. Родина відвертається від нього. Герою часто ввижається друг із закривавленим чолом – його вбили, переплутавши з ведмедем
"В "Істальгії" трохи кульгає драматургія. Там дуже складно перетинаються три сюжети і не завжди точно вирахувані моменти, в яких вони повинні перетинатися. Загалом, картина достойна. Її можна показувати на фестивалях, у режисера є майбутнє"
Кирило РАЗЛОГОВ, 66 років, російський кінознавець, програмний директор Московського міжнародного кінофестивалю
Коментарі