Кілька причин, чому українське кіно не стало масовим

Державне фінансування. Режисери, які приходять просити грошей в держави, намагаються зробити кіно не для глядача, а щоб сподобатися чиновнику. Прочитайте всі заявки, ви на жодну стрічку не підете. Не треба знімати 50 фільмів на рік. Треба робити мало, але хороше кіно. А для кількості є серіали - той ґрунт, на якому люди виростають.

Найправильніша форма підтримки режисерів у США, називається Pick up Deals - "підібрати угоду". Ви приходите маючи частково проект чи вже навіть зняли трохи. Вам кажуть, що готові викупити проект. А далі йде торг: хочу більше грошей або хочу лишитися продюсером чи режисером. Тобто, залізти на цей ринок легко, але ви маєте щось запропонувати.

Відсутність практики. Якщо оператор раз на два роки знімає фільм, дуже він "набереться" досвіду. А коли що три дні має видавати по серії - нічого кращого для професійного росту не придумаєш. Коли треба інтенсивно працювати, ви або швидко навчитесь знімати, або вас поміняють.

Гидливість до серіалів є тільки у тих режисерів, кого не запрошують їх робити. Наприклад, якби Михайло Іллєнко зняв свій "Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь" у 1968-му, то фільм би пройшов на ура. Але на дворі 2012 рік. Так кіно знімали не те що 10 років тому, а 40. Картину критикувати навіть нема сенсу, це як копати хвору людину.

Брак ідей. Щоб люди пішли в кіно, вони мають впізнавати себе на екрані. Це - найголовніше. В музиці таке сталося з "Братами Гадюкіними". Вони знайшли мову, яку українці визнали за свою рідну, полюбили. З кіно важче. Наприклад, була спроба зняти трилер, а вийшла ганебна підробка - "Штольня". Уважно придивіться: там жодної вітчизняного номера на машині, напису на вулиці. Вони відразу цілилися порвати касу в США. А це неможливо. За 20 років незалежності у нас навіть близько не було нічого знято сучасного, якісного, вартісного. Або намагалися відтворити американські кліше, або спекулювали на політиці - "Помаранчеве небо", "Прорвемось". Думали, на хвилі помаранчевої революції дали Стрембицькому за поганий фільм "Золоту гілку" в Каннах - і нас помітять.

Теми, далекі від глядача. Серіали, які всі не люблять, не вважають за кіно, обзивають низьким сортом - дуже показове явище. В кінотеатрах американське кіно займає 80 відсотків. В телевізорі ж серіали тільки нашого і російського виробництва. Й це не тому, що патріоти сидять на каналах. Просто глядачі так хочуть. Там серіали знайшли свою аудиторію.

Якби було наше кіно, яке говорить на впізнавані теми, в кінотеатрах було б засилля українських фільмів. У Франції, наприклад, уже два місцевих фільми - нехитрих і недорогих у виробництві - зібрали більше, ніж "Аватар". Це комедія "Бобро поржаловать!" і "Недоторкані".

Мовне питання. Безліч теоретичних обмежень українського кіно - без російських грошей, тільки українською мовою - ніяк не пристосовані до життя. Бо Кіра Муратова, якою всі пишаються, чи Роман Балаян завжди знімали й зніматимуть російською. Росія - не приклад успішного кіно, але кіноринок у нас - один.

В Україні не достатня кількість кінотеатрів. Хіба що зняти фільм, на який місяць будуть повні зали. Й дивлячись скільки ви витратили. Розумні інвестиції до 3 мільйонів доларів.

×