50 безхатьків запросила на пікнік громадська організація "Друзі спільноти святого Егідія". У суботу вони збираються на Володимирській гірці в Києві. Літні жінки півколом сідають на широку цегляну лавку. Лариса, в чорній сукні й хустці, вмощується окремо.
- Туалетов здесь нет. Бегать куда? А печет как! Уже не знаю, где та туча, - дивиться в небо.
- Ничего, вместо пляжа тут загорим, - кажуть їй.
Підходить коротко стрижена сива жінка у штанях. За нею тягнуться двоє чоловіків із червоними обличчями.
- О, Свєтка тьоплєнькая прийшла, под градусом. Бачу її каждий день, коли хожу зі стаканчиком, шоб вижить. Вона любить тяпнуть. А я не п'ю, тільки Богу молюся, - каже Лариса.
Біля неї сідають чоловіки. Лариса відсувається.
- Так тут воняє, дихати нічим.
О, Свєтка тьоплєнькая прийшла, под градусом. Бачу її каждий день, коли хожу зі стаканчиком, шоб вижить
- Ці хлопці коло мене, щоб руку підняти ніхто не міг, - пояснює Світлана. - Я не ворую - збираю бутилки, баночки, макулатуру. Робила сначала на воєнному заводі, потом опять на воєнному заводі. Позже перейшла у вагони-ресторани, шоб трошки щось мати. Але звільнили мене, а дочки з хати вигнали. Зараз живу на Малій Житомирській, в покинутому домі. Приютив один чоловік, який приймає склопосуд. Чисто по-людськи попросив: поможіть мені - і я поможу вам. Помогла тим, що просто вийшла, як дурачок, і флагом за якусь партію помахала. За яку? Хіба я помню?
Інша жебрачка просить принести вегетаріанської піци.
- Вегетаріанська є? Бабушка Віра не їсть м'яса! - гукає волонтерка. Їй пропонують грибну і овочеву.
- Я піцу пекла ще в 1990-х, - згадує 57-річна Олександра Василівна. - Сир був тоді по 2,50. Бомжем я себе не вважаю, просто бездомна. Бомж - це без постійного місця проживання, а я киянка, столиця - моє постійне місце. Як була молода, то працювала вихователькою в дитсадку. А потом государство за борги забрало квартиру. Паспорт маю, тільки сторінки в ньому поскручувані, бо в кульках усе пріє під дощем. Недавно сушила речі на пляжі - не знала, що він нудистський. Сижу, а один починає приставать, що я не роздягнена. Кажу: "Як вам не стидно голим ходити? Не підходьте до мене".
Часом сплю в нічліжках по 4 гривні за ніч. Але там унизу старі бабусі лягають, а мені приходиться на верхню полицю лізти. Уночі холодно, вдіваєш на себе колготи, кофту, теніску, вранці встаєш - жарко. А на вокзалі не можу заснути. Трохи дрімати получається, і то ривками.
72-річний Едик запізнився і сидить посередині на розкладному стільці. Закотив рукави коричневого затертого піджака, щоб не заважали. Шматки піци загортає в кульок:
- Зуби вставні вдома оставив. То вже там покушаю, бо тут губами не можу. А ще мені би чогось солоденького до чаю, кексиків би. Знаєте, у мене проблема - самотність. Не всі з повагою ставляться. І оцей ваш захід якось відволікає від поганих думок.
Оголошують благодійну лотерею. Учасники тягнуть номерки. Виграють мівіну, плащі-дощовики, дорожні набори шампунів, еко-торбини й дешеві гаманці. 86-річний Олексій просить віддати шампунь якійсь жінці, а собі ховає до торбини коробку чаю "Бесіда".
3 
1
Комментарии