Завзятої молоді в Україні предостатньо. Якщо почнуть душити – буде втрачене покоління"

– Не знаю, хто сказав міліціонерам, що малював трафарети саме я, але в суді я цього не заперечував. Навіщо грати в партизана, коли за малювання світить 51 гривня штрафу? Коли дізнався, що хочуть повісити хуліганство за Кримінальним кодексом, не повірив. Спрацював здоровий глузд, що за таке не саджають. Дорогою з райвідділку зайшов до знайомого юриста, він теж сказав не паритись.

 

Адвокат Лариса Степанівна до останнього надіялася на розсудливість і букву закону. За мене взагалі не переживала, тільки за Ігоря (Ганненка. – "Країна"), бо йому ще інші звинувачення висунули.

У матеріалах справи політики нема, слідчі просто назвали зображення трафарету непристойним, і нас це навіть веселить. Позиціонуємо себе як художники, що малюємо в закинутих місцях щось на кшталт "Спорт – Здоров'я – ­Нація". ­Трафарет Ігор скачав з інтернету, він давненько вже гуляв мережею. Ми їх штук 15 намалювали в Сумах. Близько восьмої ранку я йшов із дому – вже були кимось замальовані. Але не перебільшуйте те, з яким ентузіазмом я це робив. Це не була робота мого життя. Гуляли-малювали. Подивіться на будь-яке європейське ­місто – там стіни розмальовані до невпізнання. Художники всюди, це ж вулична культура. Мотивів, крім помалювати, ми не мали. Сумчан цинічно ображати не прагнули. Ми – автономні активісти, не належимо до жодної організації, тому, напевно, й виявилися такими беззахисними.

Півтора року ходив на судові слухання, бо статтю висунули не адміністративну, а кримінальну. Якби не ходив, змінили б запобіжний захід із підписки про невиїзд на утримання в СІЗО. На суді я чітко сказав, що не згоден із думкою обвинувача. Що провів багато часу в інтернеті, знаю, як має закінчитися суд, і не згоден із цим. Будемо оскаржувати. Вирок набуває сили через 15 діб після озвучення. Якщо не подати апеляцію, то мене або відвозять у Конотоп, або ж я сам їду на місце відбуття покарання. Читав, що таке буває.

Ні від кого скарг не надходило. Не було й матеріальних позовів

За вказівкою адвоката я ознайомився в реєстрі судових рішень з аналогічними справами. Знайшов дві, де також по кілька осіб і теж за малювання, – всюди це адміністративка. У мене в обвинувальному висновку йдеться про "скоєння групою осіб із особливим цинізмом, що зачепило почуття сумчан", але ні від кого скарг не надходило. Не було й матеріальних позовів з боку "Електроавтотрансу" чи "Сумиспортінвесту", на чиїй власності ми малювали. В "Електроавтотрансі" казали, що не мають претензій, а за два тижні до останнього засідання суду прокурор чомусь знов їх викликав – і вже мали. ­Кажуть, на 10 електростовпів вони витратили 25 кілограмів вапна. Але це не з бухти-барахти має бути. Береться ж дата, коли вони на це перерахували гроші. Якщо хочуть відшкодування, то мають сказати, коли проводилися роботи, на яких ділянках, скільки зафарбували. Ми малювали в серпні позаторік, а роботи вони провели аж навесні 2012-го, більш як за півроку. І роботи ці велися з нагоди весняного благоустрою, тобто планові. То чого ми маємо платити за те, що вони й так щороку роблять? Збитки від графіті порахували в 230 гривень за електроопори, на яких були малюнки, та 80 гривень – за графіті на стадіоні.

 

Це почалося так. Восени 2011-го мені в Київ із Сум подзвонив батько. Каже, з обшуком прийшли і виписали мені повістку в суд. Все в хаті перетрусили. Невідомо, що шукали, але вилучили як доказ два балони чорної ­будівельної фарби-спрею за 20 гривень. ­Графітчики навіть дорожчу використовують. Потім я у слідчого питаю: що дізналася експертиза. Каже: "Будівельна фарба чорного кольору". Молодці.

Мій батько – зварник, мама – санітарка. Вони знали про мою активність. Долучався я і до акцій популяризації здорового способу життя, навіть у дитбудинки їздили з такою метою. Мали флешмоби проти тютюнопаління, пияцтва. Пробіг робили патріотичний, екологічні акції, на яких прибирали Суми. На різних подіях нас буває по-різному – від 15 до 200. Дещо робилося під егідою "Автономного опору", дещо без імені. Щоб робити діло, не конче якось називатися. Політичні акції рідко організовує хтось самотужки, частіше то збірна солянка. Коли траплялося щось кричуще, виходили всі – просто молодь, ­футбольні фанати, "Чорний комітет", "Свобода", Молодий Народний рух… Ініціативних молодих людей в Україні предостатньо. Якщо зараз почнуть душити – буде втрачене покоління. Багато ж підростають і пасивних овочів. А тільки-но починають думати, їх зразу пробують нагнути к наґє. Тішить, що навіть на Сході серед молоді явно переважають ­патріотичні рухи, а не комуністи, хоч і такі є.

Сумському діячу Молодого Народного руху Андрієві Рибалку за те, що роздавав презервативи з обличчям Януковича, хотіли 15 діб дати. Але він опротестував це в апеляції і збив з МВС 3 тисячі гривень відшкодування.

 

У дитячі будинки їздили більше ­дівчата. ­Подарунки возили, цукерки, а головне – ­популяризували здоровий спосіб ­життя. ­Відомо ж, як там живуть, в якому віці починають пити-курити. Держава з їхнім ­вихованням не справляється.

Навіть на Сході серед молоді переважають патріотичні рухи, а не комуністи, хоч і такі є

У громадське життя влився після армії, коли подивився на все по-дорослому. Скільки живеш у цій країні, стільки розумієш: щось із нею не так. Не хочу, щоб було, як каже знайомий, – підійде із запитанням дитина: "Тату, де ти був, коли розкрадали Україну?", і не матиму слів на відповідь. Це надуто звучить, але хочу бути хорошим і гордим сином своєї країни.

За словами філософа, ти не дорослий, доки не сформуються релігійні та політичні погляди. Ще не усвідомлюю, що отримав вирок, але вже починаю почуватися політ­в'язнем. Якщо у тебе є думка і ти її висловлюєш – ти вже в політиці. Як буде, так і буде, я вже почав, то гратиму до кінця.

Головний нинішній ворог українців – байдужість. Вона вбиває все. Через байдужість стаються найбільші злочини. Дівчину в провулку ґвалтують, бо тому, хто минає це і не втручається, все пофігу. Якби не було сторонніх байдужих, то стільки злочинів не траплялось би. Або ти за правду, або – ні. Це і змушує говорити вголос. Знаєш – говориш. Або мовчиш, і в такому разі ти на боці неправди. Хтось розумний сказав: "Ніколи не бреши, і тобі не доведеться запам'ятовувати непотрібну інформацію". Коли мені щось не подобається – я говорю.

Колись пив-курив, уже кілька років ­такого не вживаю. Якщо хочеш, аби наш народ не збухався, – для початку кидай сам. ­Свого часу я фотографував алкоголіків на вулицях, викладав у мережу. Сподівався цим ­відлякувати людей, бо картинка вражає більше, ніж слова. Ми в Сумах проводили акцію, де за цигарки давали яблука, цукерки. ­Проблема ширша. ­Суспільство з раннього дитинства привчає дітей сприймати алкоголь як свято – веселощі, застілля. В рекламі теж: пиво п'є розкута молодь, ­горілку – солідні чоловіки. А діда, який на вулиці обсцикається, вже не показують.

Мої однокурсники знають, що зі мною сталось, але не всі в курсі, що вже є вирок. Маю сторінку в соціальних мережах. ­Заходжу – 20 повідомлень від незнайомих людей. ­Зразу думка: "Що я накоїв?" Але багато слів підтримки. Приємно, що той ­малюнок ставлять собі на аватарки. Але закликати до цього не стану, бо солідарність не буває з примусу, тільки щиросердечна.

З боку політиків є тільки від "Свободи" звістка. Батько дзвонив, що чув слова Мірошниченка, який обіцяв робити акції на наш захист. А на "Батьківщину" я не надіюсь.

Живемо в поліцейській державі. Якщо ­мене ув'язнять, то вже ні в кого не буде ­сумнівів – є в Україні демократія чи нема. Та кожен засмутиться, якщо його посадять, але хто з націоналістів думає про себе? ­Козаки, які воювали за Україну, теж засмутились би. Молоді люди, які загинули під Крутами, теж засмутились би, якби дізнались, що їх кинули на смерть як гарматне м'ясо. Ні, неправильно було б мені відмовчуватися в надії, що ніхто мене за це не чіпатиме. ­Навпаки – треба говорити і зробити так, щоб подібне з іншими не повторювалося.

 

×