У фільмі Михайла Іллєнка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" є незначний, на перший погляд, епізод. Дружина головного героя заявляє впливовому офіцеру МГБ: "Я не повірю твоїм словам про те, що мій Іван мертвий. Навіть якщо ти принесеш мені довідку про його смерть – я тобі не повірю". Після звітів про успішне затримання так званих "дніпропетровських терористів" ця кіношна сцена сприймається не інакше, як наочна ілюстрація ставлення українців до власних правоохоронних органів.
Ми їм не віримо. І наша недовіра не має нічого спільного з доводами опозиціонера Геннадія Москаля. Адже така в опозиції робота – брати під сумнів будь-які переможні звіти влади. Хоча в заявах Геннадія Геннадійовича таки є раціональне зерно. Справді, вибухи у Дніпропетровську організували аж надто професійно. Точно не для того, аби попастися ось так по дурному: зв'язуватися з технічно оснащеними правоохоронцями шляхом sms, вимагати викуп через Інтернет та заковтнути приманку. Враження, що від самого початку операцію організували та провели психічно неадекватні громадяни.
Хоча це спростовує фах затриманих. Всі вони мають справжні, а не куплені дипломи про вищу освіту – чим не може похвалитися більшість керівників держави. До того ж, на подібні злочини йдуть переважно ті, хто має досвід злочинної діяльності.
Але згоден: все, сказане мною в попередньому абзаці, може легко розбитися об зібрану правоохоронцями доказову базу. Це дасть підстави схопитися за голову з розпачливим: "Хто б міг подумати, а з вигляду не скажеш!" Проте – одне уточнення. З огляду на поширену практику фабрикувати докази так, як правоохоронцям вигідно, нема і найближчим часом не буде жодних підстав вірити.
За даними дослідження, проведеного соціологічною групою "Рейтинг", третина українців боїться бути засудженою за злочини, які не скоювала. На думку керівника проекту Олексія Антиповича, оприлюдненою журналом "Країна" (№123), це вже є серйозним тривожним сигналом. Адже подібні фобії не виникають на рівному місці.
В моїй країні опинитися за ґратами просто. Для цього досить лише бажання, наприклад, звичайного дільничного, котрий має право затримати тебе "до вияснєнія". А вийти можна або після того, як відбув призначене судом покарання, або ногами вперед, як студент Ігор Індило. Однак це правило не стосується "золотої молоді" та численних родичів і знайомих депутатів, прокурорів, начальників міліції, суддів та рядових членів Партії регіонів.
Якщо когось без впливових захисників затримали "за підозрою", це в більшості випадків означає, що заарештують, знайдуть свідків та докази, засудять та посадять. Згадаємо хоча б тих, кого неправдиво засудили за злочини "пологівського маніяка".
Хтось чув, аби цей та інші подібні факти офіційно визнавалися помилкою слідства, а винних, котрі катували затриманих, вибиваючи зізнання, карали? Я – ні. Натомість всяке неправомірне затримання досить швидко обростає доказовою базою. Скажімо, у жовтні 2004 року в офіс "Пори" підкидали вогнепальну зброю. А пізніше за підозрою в знищенні пам'ятника Сталіну в Запоріжжі трусили молодіжних активістів по всій країні. Українська правоохоронна система за своєю ефективністю недалеко відійшла від 1930-х років, коли за підозрою в убивстві товариша Кірова пересадили ледь не третину країни. А можна в пошуках аналогів піти ще далі – в часи, описані чеським сатириком Ярославом Гашеком. Пригадуєте, скількох людей, заарештованих за підозрою в замаху на життя найяснішого цісаря, побачив у тюремній камері Швейк?
Нинішня українська правоохоронна система повинна щонайменше повернути нашу довіру. Що для цього треба зробити? Хоча б домогтися справедливого, передбаченого відповідними статтями ККУ покарання для таких, як Роман Ландік. Влаштувати відкритий процес над убивцями Оксани Макар і тими, хто від самого початку випустив їх на свободу, навіть не порушивши справу. Посадити поруч із "ніжинськими робінгудами" наркоторгівців, яких вони викрили, та міліціонерів, котрі злочинців покривали. Показово саджати не лише тих, хто ловиться на хабарі в $2 тисячі, а того, хто отримує $2 мільйони відкатів за прикриття корупційних схем.
Спочатку слід напружитися та зробити неможливе: припинити практику вибіркового правосуддя та катувань. Можливо, тоді віри в реальну провину затриманих за "дніпропетровські вибухи" в нашому суспільстві буде більше.
4 
1
Комментарии
10