Мирні плани - чи капітуляція? Росія розуміє тільки мову сили

На тлі відсутності перемог на полі бою, Кремль починає бити по українських тилах. До цілодобового терору цивільних додалися вимоги деяких лідерів громадської думки про необхідність домовлятися з Путіним про мир - на будь яких умовах. І питання навіть не в тому, що Кремль домовлятися відверто не хоче. Вся історія 20-го століття - це перелік поразок тих країн, які підписували з Москвою мир і поплатилися за цю довірливість. То що нам робити?

"Ну то запропонуйте свій план миру, якщо вам не подобається цей" - ще одна теза, якою просувають капітуляцію під виглядом мирних ініціатив. Її завдання - представити приховані пропозиції здачі як безальтернативні, а їхніх критиків - як неконструктивних горлопанів, здатних лише заперечувати.

Але ми не зобов'язані вигадувати альтернативу поганому плану лише тому, що його назвали "мирним". Більше того, зараз немає сенсу змагатися у продукуванні "мирних планів". Усі вони виходять із хибної передумови: нібито правильно підібраний набір поступок здатен переконати Росію припинити війну. Саме тому я не збираюся вигадувати до них власну альтернативу.

Наша альтернатива зараз - не інший набір з пунктами. Єдино можлива альтернатива - зробити Україну настільки сильною, щоб Росія не могла досягти війною своїх цілей. Саме війна сьогодні вимагає повної концентрації наших зусиль - і на фронті, і в тилу. Ми не маємо права розпорошувати їх на ілюзії, які створюють враження, ніби правильна формула переговорів може замінити силу.

А як історик нагадаю ще одне: наше минуле не раз показувало, що мир із Росією може коштувати дорожче за війну. Особливо, коли за мир видають лише паузу, необхідну Росії для наступної війни. Si vis pacem para bellum.

Оригінал