Союзники рахуються з сильними: Україна не стоятиме в черзі

Що краще, зберегти суб'єктність і образити союзника - чи навпаки? Генерал де Голль колись дав вичерпну відповідь на це питання, вигнавши американські бази із Франції та почавши виробництво ядерної зброї. НАТО і США нікуди не ділися - сильний союзник завжди в ціні, а образи забуваються швидко. Чи ж не час і Україні піти цим шляхом - тим більше, у нас є найпотужніші в Євпропі козирі?

В американській політичній культурі повага пропорційна силі, а не лояльності. Союзник, який чемно чекає у черзі, залишається в черзі. Союзник, який діє самостійно, отримує увагу, навіть якщо спочатку отримує осуд.

Логіка де Голля була простою: країна або має суверенітет, або не має, і якщо для його захисту треба образити союзника, значить треба образити...

У 1966-му де Голль вийшов з військової структури НАТО і наказав американським базам залишити Францію. Паралельно добудував ядерну зброю, яку Пентагон називав "небезпечною і позбавленою довіри". Логіка де Голля була простою: країна або має суверенітет, або не має, і якщо для його захисту треба образити союзника, значить треба образити, бо союзник, який ображається на суверенітет, не дуже союзник. Результат: Франція отримала повну стратегічну автономію, залишилась ключовим союзником Заходу на власних умовах і повернулась у військову структуру НАТО тільки через 43 роки, у 2009-му, коли умови їй підходили.

7 червня 1981-го вісім ізраїльських F-16 без попередження знищили іракський ядерний реактор Осірак. Рейган публічно засудив, ООН прийняла резолюцію проти. Через десять років міністр оборони Чейні передав командиру тієї операції підписану фотографію реактора з написом: "З подякою за видатну роботу, яка зробила нашу роботу значно легшою."

Де Голль, до речі, свого часу зазначав, що США зобов'язались захищати Ізраїль лише з того моменту, як той отримав ядерну зброю. У 1970-х Ніксон почав виводити війська з Кореї. Президент Пак Чонхі замість благань запустив власну ядерну програму всупереч прямій забороні Вашингтона. США зупинили вивід і посилили гарантії, бо альтернатива лякала їх більше.

Можна ще називати багато прикладів - Індія, Німеччина тощо - країн, які не погодилися сумирно чекати на зміну політичного вітру старшого брата, а почали самостійно захищати свій суверенітет і будувати власну суб'єктність. Зеленський сьогодні сказав: "Я готовий до прямих переговорів із Путіним, аніж чекати у черзі, поки всі закінчать всі конфлікти у світі і потім дійде до нас." І додав, що Україна "не в фокусі" Вашингтона, бо Іран для США зараз номер один, а ми в черзі. І це хороша заява, чесна і пряма, яка значно вигідніша Україні, ніж покірне очікування.

...в анархічній міжнародній системі держави можуть покладатися тільки на себе, і ті, хто цього не розуміє, стають об'єктами чужих рішень...

Кеннет Волтц, один із засновників сучасної теорії міжнародних відносин, сформулював аксіому: в анархічній міжнародній системі держави можуть покладатися тільки на себе, і ті, хто цього не розуміє, стають об'єктами чужих рішень, а не суб'єктами власних. Україна четвертий рік доводить, що вона суб'єкт. Сьогоднішня заява Зеленського це не образа Вашингтону, а нагадування, що в черзі стоять ті, у кого немає іншого вибору. Україна свій вибір вже виборола.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі