Чому всі мовчать? Правду про м'ясні штурми в ЗСУ не приховати
Ситуація з нападами й убивствами військових із ТЦК, каліцтвами під час бусифікації, катастрофічною кількістю СЗЧ, і геть бездарним киданням українських бійців у штурми показує страшну картину: влада кинула армію напризволяще. Гідних командирів-патріотів відсторонюють від служби, натомість призначаючи зручних. Таких, яким плювати на життя своїх солдатів - аби накази виконували, навіть відверто безглузді і вбивчі. І тепер, коли усунуті командири почали говорити - влада все одно відмовчується, аби нічого не змінювати. Так переможемо?
Кащенко та Ширшин публічно, відкрито й відверто розповіли про стан справ у Збройних силах. Насамперед, про ставлення до людей.
Журналісти пишуть про штурмові полки. Написав про штурмові полки і Стерненко, що підтверджує чутки про гострий конфлікт між Міністерством оборони та Генеральним штабом. Якби зараз була справжня свобода слова, свобода преси, як до війни, ми б таких історій почули сотні.
...люди бачать, що мобілізація починається з насильницької бусифікації і закінчується в штурмових полках, які копіюють тактику російських м'ясних штурмів
І такі історії - це, можливо, найважливіша причина провалу мобілізації. Тому що люди бачать, що мобілізація починається з насильницької бусифікації і закінчується в штурмових полках, які копіюють тактику російських м'ясних штурмів. Тому бояться йти в армію, хай там що Головком говорить про "людське ставлення до солдатів".
Не треба плутати причину з наслідками. Спочатку має бути людське ставлення, грамотні, професійні командири, а потім уже бусифікація, якщо інші засоби переконання не діють. У штурмові полки ніхто не хоче йти - це факт. Тому не хочуть повертатися і СЗЧ-шники, якими теж пріоритетно комплектують ці полки.
Насправді в армії дуже багато гідних командирів. Зараз майже всі вони мовчать. Мовчать, поки не сталося чогось страшного, або поки мають можливість воювати. І Ширшин, і Кащенко вийшли в ефір, тому що їх усунули від реальної бойової роботи. Для командира, офіцера, патріота під час війни усунення від реальної бойової роботи - найстрашніше покарання. Нічого гіршого немає. І вихід у паблік - це крик відчаю.
Так само і мене, людину, яка здійснювала унікальні операції, зокрема бомбила Москву, моїх людей - викинули на смітник, як біовідходи, змусили займатися перекладанням папірців, охороною складів, всякою дурнею. А потім вони дивуються, що ми виходимо в ефір і говоримо правду.
Людське ставлення - це не миска супу і статут. Це можливість чесно, професійно захищати свою країну. Це якщо й смерть у бою, то не за чиїсь погони...
Ви повні ідіоти, друзі. Людське ставлення - це не миска супу і статут. Це можливість чесно, професійно захищати свою країну. Це якщо й смерть у бою, то не за чиїсь погони й медалі, а за Україну.










Коментарі