Згоріла хата, гори й сарай? Скандал з вищою освітою глави Нацбанку

Таке враження, що в Україні знайти вищого посадовця з незаплямованою репутацією - нездійсненна місія. Щодо глави Нацбанку Пишного і раніше були "дзвіночки": багатомільйлнні розбіжності в деклараціях його та дружини, сумнівні рішення щодо регуляторної політики, а тепер, виявляється - і з вищою освітою в чоловіка не все гаразд. Йдеться про фейковий диплом фейкового університету, отриманий (чи куплений) ще на початку 2000-х. Як такі новини позначаться на репутації України?

Історія з академічною доброчесністю Пишного давно перестала бути розмовою про диплом або давні епізоди біографії. І це, мовляв, нікому не цікаво. Це не так.

Вона є тестом на здатність держави захищати довіру до власних інституцій. Бо коли йдеться про керівника Національного банку України, не існує приватних репутаційних проблем. Будь-які обґрунтовані сумніви щодо доброчесності голови - автоматично лягають на всю інституцію, на довіру до її рішень і на відчуття реальної незалежності регулятора (детальніше в матеріалі УНІАН, його розмістив у третьому коментарі).

Для країни, що воює і критично залежить від стабільності фінансової системи та зовнішньої підтримки, це особливо чутлива зона. Центральний банк не може дозволити собі репутаційні "сіри зони", бо вони миттєво перетворюються на ризик. Саме тому будь-який публічний скандал навколо керівника НБУ ніколи не залишається персональним і не може бути зведений до формули "це стара історія".

Політичний контекст у цій ситуації не знімає питань, а підсилює їх. Публічне сприйняття Андрія Пишного як людини, близької до центру влади, не є доказом порушень, але логічно підвищує суспільний запит на максимальну прозорість. У демократичній державі працює проста логіка: чим ближчий посадовець до політичної вершини, тим вищими мають бути стандарти пояснень, а не навпаки.

У таких умовах мовчання або ухилення від чіткої відповіді перестає бути нейтральною позицією. Коли після журналістських матеріалів, парламентських заяв і суспільної дискусії не з'являється вичерпне публічне роз'яснення, це сприймається як непряма легітимація проблеми. У репутаційних кризах тиша не знижує напругу а накопичує та підсилює.

Окремий вимір цієї історії - міжнародний трек. Керівник центрального банку воюючої країни постійно працює з МВФ, донорами, кредиторами, рейтинговими агентствами. Для них важливі не лише формальні документи, а й відсутність токсичного інформаційного фону. Питання для партнерів звучить не як "чи є вирок", а значно простіше і жорсткіше: чому навколо голови ключової фінансової інституції існує скандал, який не отримує остаточного закриття.

Ця ситуація б'є ширше, ніж персоналія голови НБУ. Вона кидає тінь на систему освіти, якщо в суспільстві виникає відчуття, що диплом це питання не знань, а домовленостей. Вона ставить під сумнів якість перевірок кандидатів на найвищі державні посади, якщо чутливі питання або не були виявлені, або були проігноровані. Обидва варіанти однаково небезпечні.

У цій точці не існує "третього шляху". Є лише два коректні сценарії: або публічно, документально й остаточно зняти всі питання щодо доброчесності та відповідності вимогам закону, або визнати, що тривалий репутаційний тиск шкодить інституції, і ухвалити кадрове рішення в її інтересах. Коли ціна мовчання стає вищою за ціну рішення, вибір має бути не політичним і не персональним а інституційним.

Що обере Пишний: власний інтерес чи інтереси України? Спостерігаймо.

Оригінал