Столиця в жалобі: прірва між тилом і фронтом росте
Людожерський російський обстріл, що стався напередодні вночі, лише в Києві забрав життя понад двох десятків людей, кількадесят поранені. Це велика трагедія для всіх нас, непоправна втрата. У столиці оголосили день жалоби. Але чи не забуваємо ми на тлі втрат цивільних - про щоденні жертви на фронті? Таких само цивільних чоловіків і жінок, які покинули своє мирне життя заради захисту України - і гинуть та зазнають поранень щодня. Десятками, а то й сотнями. Що ми можемо для них зробити?
У Києві сьогодні день жалоби. Через трагедію, що сталась в результаті російського обстрілу.
Кожна смерть - це безумовна трагедія. Але я чогось не розумію. У нас війна. І кожен день на фронті гинуть десятки, а іноді і сотні людей. Кожен день. Але чомусь - день жалоби у місті трапляється тоді, коли до них додаються цивільні.
Чи не займаємось ми самообманом, створюючи ще один привід ігнорувати війну, яка не є трагедією кожен день, а стає нею тільки тоді, коли ворожа ракета долітає до тилового міста
Я не розумію, чому так? І не знаю, чи не проводить це невидиму стіну, між тими хто на фронті (тими самими цивільними, що змушені були вдягнути військову форму) і тими, хто в тилу. Чи не займаємось ми самообманом, створюючи ще один привід ігнорувати війну, яка не є трагедією кожен день, а стає нею тільки тоді, коли ворожа ракета долітає до тилового міста.
То тил окремо, фронт окремо? Чи як? Ми в тилу живемо занадто добре, як для такої війни. Люди активно їздять у відпустки, зарплати зростають (так-так, багатьом це не подобається, але це тупо факт), карʼєри йдуть в гору. Замість введення додаткових мит на преміум імпорт, ми споглядаємо за тисячами нових дорогих люксових авто на наших дорогах. Футбольні матчі і концерти тривають. І це відбувається паралельно зі щоденною трагедією на фронті. Це можливо завдяки тому, що на фронті люди віддають найдорожче, що в них є, а колективний Захід завалює Україну грошима, створюючи тут економічне диво.
І це не означає, що люди в тилу мають змушувати себе страждати і відмовлятися жити. Ні. Але треба розуміти, що це створює ілюзію мирного життя. Ілюзію, що війна далеко. А потім прилітає ракета і в місті день жалоби. Ніби щоденна трагедія війни цього міста не стосується.
...створювати додаткову стіну між фронтом (який десь далеко) і тилом (що живе життя) якось нерозумно
Пастка доброго життя під час війни затягує. Але це небезпечно. Тому що війна поряд. Тому, що бажання Путіна захопити всю Україну нікуди не поділось. І створювати додаткову стіну між фронтом (який десь далеко) і тилом (що живе життя) якось нерозумно. Особливо на тлі постійних проблем з мобілізацією, які виникають, зокрема, тому, що більшість людей хоче жити те саме прекрасне життя в тилу, а не перетворюватись із цивільних на військових.
Тому я просто не розумію, чому в Києві сьогодні день жалоби. Чи не розумію, чому він тоді тільки сьогодні. Але це якось лицемірно. І якось нечесно.
Коментарі