Військові-тиловики, хто вони? Не плутати з цивільними

Чому наше суспільство схильне знецінювати військових, які захищають нас у тилу? Адже вони так само перебувають на службі. Вони не вільні розпоряджатися ані своїм часом, ні місцем перебування. Так, вони мають більше комфорту й безпеки, аніж на передовій. Однак для таких військових все може змінитися будь-якої миті. Тож чи не варто цивільним людям виявляти більше поваги й розуміння - якщо вже самі не бажають долучитися до захисту України і прийняти присягу?

Трохи дивує звичка цивільних знецінювати військових в тилу.

Присяга накладає купу обмежень. Ти стаєш частиною системи, яка повністю регламентує життя. Армія вирішує, що тобі їсти, де жити, чим займатись і як виглядати. Ти перетворюєшся на армійське майно - і ЗСУ обліковує тебе так само, як танк чи викрутку.

Служба в тилу комфортніша за схід. Значно комфортніша за бліндаж. І набагато складніша за будь-яке цивільне життя. Бо поки ви перемогу обговорюєте - він в неї інвестує. Власний час, комфорт і кар'єру.

Його географія може змінитися будь-якої миті. Рівень його безпеки - так само. Він належить країні і саме вона визначає його функціонал. Якщо захоче - буде носити кругле і котити квадратне. Якщо забажає - змінить його тиловий статус на фронтовий.

Коли тил починає дорікати військовому, що він служить не там і не так - це викликає подив. Бо зазвичай це роблять ті, хто не хоче мобілізуватись навіть на тилові посади. Всі ті, хто "тримають економічний фронт", "корисніші в тилу" та "не народжені для війни".

Так, у військових є своя ієрархія. Свій гумор. Свої зневаги. Але все це - жарти громадян Поліса. Щоб мати на них право - треба стати частиною Поліса. Скласти присягу і поїхати в район виконання. Тоді весь арсенал іронії і зверхності - до ваших послуг. Але не раніше.

Бо дорікати військовому в тилу можуть лише ті, хто робить для перемоги більше ніж він. А не ті, хто менше. Не плутайте.

Оригінал