Трамп не може зупинити війну, але здатний тиснути на Путіна

Шість розмов знадобилося Дональду Трампу, щоб усвідомити: Путін не збирається припиняти війну проти України. За жодних умов. І це не питання договороздатності Трампа - питання в силі, яку він може застосувати щодо агресора і в тиску, на який він здатен як президент однієї з наймогутніших країн. Питання в тому, коли він це усвідомить - і чи не буде занадто пізно?

Після шостої з моменту повернення в Овальний кабінет розмови з Володимиром Путіним - і лише через чотири місяці після відновлення президентських повноважень - Дональд Трамп уперше визнав: він не впевнений, що йому вдасться зупинити російсько-українську війну. І висловив розчарування результатами перемовин із російським лідером.

Це було перше справжнє розчарування Трампа - хоча очевидне небажання Путіна погоджуватись на будь-які його пропозиції можна було побачити ще раніше. Американський президент вважав, що ключем до завершення війни є припинення вогню на фронті, за яким має початися довготривалий переговорний процес, доповнений політичними й економічними преференціями. Така логіка здавалася Трампу простою. Але не Путіну - той бачить завершення війни не в компромісах, а в знищенні України як держави.

Із самого початку діалогу з Трампом Путін намагався використати сам процес перемовин не для досягнення миру, а як засіб збереження контактів із американським президентом, паралельно продовжуючи бойові дії. Після четвертої телефонної розмови Трамп фактично погодився на проведення переговорів під час війни - заблокував уже погоджені з європейськими союзниками санкції, переконав Київ узяти участь у фіктивному діалозі, сподіваючись, що Путін оцінить цей жест і погодиться на припинення вогню.

Коли й це не спрацювало, американський президент пішов ще далі. Перед шостою розмовою з Путіним США призупинили постачання зброї Україні, а раніше - частково зняли санкції з низки російських фінансових установ (формально - в рамках послаблення обмежень щодо Сирії). Але й ці кроки не дали результату. Путін знову відкинув усі пропозиції Трампа - і навіть дозволив своїм радникам познущатися з американського президента. Після перемовин кремлівські речники говорили, що головним досягненням стала домовленість про обмін фільмами - тими, які нібито захищають "спільні цінності" Росії й нової американської адміністрації.

Так Трамп остаточно переконався, що процес, у якому він намагався переконати Путіна, зайшов у глухий кут. Про це можна було говорити ще в перший день, коли Трамп заявив, що завершить війну за 24 години. Та знадобилося чотири місяці, щоб прийти до висновків, очевидних ще до його обрання: у президента США немає чарівної палички, якою можна змусити Путіна припинити війну. Її не було у Джо Байдена. Її не буде й у наступника Трампа. Але кожен американський президент може сприяти завершенню війни - на умовах, які важливі для цивілізованого світу.

У США, як і в інших західних країнах, часто говорять, що Україна має бути вдячна за допомогу. Але Захід допомагає не задля України. Він допомагає задля себе. Українцям не потрібно дякувати ні Трампу, ні будь-якому іншому громадянинові США чи Європи. Як свого часу не було за що дякувати Джорджу Бушу-старшому мешканцям Кувейту, окупованого Іраком й звільненого міжнародною коаліцією на чолі із США.

Сполучені Штати діяли - і мають діяти - заради збереження міжнародного порядку, встановленого після Другої світової війни. Порядку, згідно з яким одна держава не має права приєднувати території іншої. Кожен знає, чим відрізняється Ірак часів Саддама Хусейна від Росії Путіна. Росія - ядерна держава. Але якщо світ змириться з тим, що ядерна держава може робити з чужими землями все, що заманеться, - війна в Україні стане прецедентом. І тоді шлях до поширення ядерної зброї в десятках країн буде відкритий.

Бо ядерна бомба - це вже буде не про захист. А про право на агресію. Майбутнє світу вирішується саме зараз. Якщо США доведуть, що вони здатні стримувати ядерний шантаж і відновлювати міжнародне право, це збереже життя не лише українцям - а й, можливо, мільйонам американців у потенційній майбутній ядерній війні.

Отже, мова не про вдячність. Мова про те, що саме українці нині тримають удар російської агресії і створюють надії на повернення до сили права, а не до права сили. Завдяки саме цьому громадяни інших країн усе ще мають шанс жити в мирі. І так, ніхто з цих громадян не зможе зупинити війну. Але президент США може більше, ніж хтось інший. Він може хоча б посилити допомогу Україні,

- відновити тиск новими санкціями,

- змусити Китай та інших союзників Москви відмовитися від закупівлі російської нафти,

- позбавити Путіна ілюзії про повернення на міжнародну арену до завершення війни.

І тоді, можливо, вдасться якщо не завершити війну - то хоча б створити умови для припинення вогню. Ті самі умови, які дадуть всім нам можливість визначитися, як діяти далі. І саме це й буде головним підсумком шести марних розмов Дональда Трампа із Володимиром Путіним.

Оригінал