Китайський гамбіт: недосоюзник кращий за цілого ворога

Останнім часом українсько-китайські відносини помітно погіршилися. Не сказати, що вони й раніше були добрі: скандал із купівлею "Мотор Січ", тривала відсутність посла та постачання Росії стратегічних товарів таки добряче бісять. З іншого боку - саме в Китаї наші волонтери зазвичай закуповують дрони та складові для своїх "пташок", а це вагома допомога фронту. І ще одне, на що наша влада не має права заплющувати очі: чи варто підігравати Трампу у його антикитайській кампанії, коли сам Трамп - жодних симпатій до України не проявляє?

Останнім часом відносини України з Китаєм переживають далеко не прості часи. Бійці ЗСУ захопили у полон двох громадян КНР, які воювали на боці РФ. Володимир Зеленський запровадив санкції проти трьох китайських компаній, які постачають військові матеріали до Росії. Проте ці дії надто нагадують гамбіт у шахах.

7 квітня 2025 року було оприлюднено указ Президента України про призначення Олександра Нечитайла послом України в Китаї. На жаль, це призначення співпало у часі із захопленням у полон китайських громадян, які воювали у складі російських підрозділів. З точки зору статистики, двоє людей із понад 1,7 мільярда громадян КНР - це піщинки. Зрозуміло, що офіційний Пекін відхрестився від своїх громадян. Проте думаю, що там розуміють: офіційний Київ продемонстрував готовність грати з Трампом в ігри "Стримай Китай". Розуміють - і будуть вживати заходів на межі дипломатичного фолу.

З українськими послами у Китаї спостерігається справжня халепа. Сергій Камишев помер 14 лютого 2021 року під час виконання службових обов'язків, після чого понад 2 роки Україна не могла призначити нового представника у Піднебесній. Зрештою, у квітні 2023 року туди поїхав Павло Рябікін, проте юристу-міжнароднику за освітою та чиновнику з неабияким досвідом не вдалося продемонструвати клас ефективної комунікації з Китаєм. Олександр Нечитайло добре знає Азійсько-Тихоокеанський регіон, володіє китайською мовою, проте не все залежить від його професійних якостей.

Нагадаю, що у Пекіні не лише запропонували у другу річницю широкомасштабного вторгнення Росії в Україні 12 пунктів власного мирного плану, але і у травні 2024 року виступили з мирною ініціативою спільно з Бразилією, продемонструвавши власне бачення ситуації представниками Глобального Півдня. Чи варто дивуватися, що представники Китаю проігнорували Глобальний саміт миру, який проводився у Швейцарії влітку 2024 року та приніс хіба що Україні відчутне розчарування логікою розвитку подій. Ініціативи Пекіна виглядають цікавими особливо зараз, після кардинальної зміни позиції Сполучених Штатів у питанні завершення російсько-української війни.

Варто зауважити, що ще з часів президентства Петра Порошенка над українсько-китайськими відносинами тяжіє "прокляття "Мотор Січі", адже спроба китайських інвесторів придбати контрольний пакет акцій стратегічного підприємства не знайшла порозуміння з боку СБУ. Є інформація, що у Вашингтоні наполегливо рекомендували (до речі, під час першого пришестя до Білого Дому Дональда Трампа) уважно придивитися до планів та намірів китайців. Ті відправили позов до міжнародного арбітражу, проте поки не мають на руках позитивного для себе рішення.

Ще один факт: товарообіг між Україною та КНР протягом 2014-2024 років виріс практично вдвічі - з 7 мільярдів доларів до 14 мільярдів. Проте інших хороших новин цю тему немає: український експорт до Китаю, як і раніше, складає приблизно 2 мільярди доларів, це переважно олія, зерно, залізна руда. Натомість китайський експорт до України поступово зростає, хоча куди більше тривоги викликає той факт, що КНР постачає товари подвійного призначення та новітні станки Росії.

Перетворення Китаю на тилового постачальника агресора для України створює суттєву проблему, однак вирішити її підкреслено жорсткими кроками неможливо. Надто різний потенціал двох держав та можливості його посилення у короткі терміни. Загострювати відносини з Китаєм сьогодні для України небезпечно, але знайти прийнятний варіант побудови відносин з Піднебесною - складно. Тому розігрувати китайський гамбіт зі Сполученими Штатами можна хіба що за повної політичної підтримки Вашингтону, якої сьогодні не спостерігається.

Gazeta.ua