Український шлях - єдиний серед можливих? Схоже, інші закінчилися

Світ лихоманить дедалі сильніше, сталі союзи розпадаються, а колишні партнери перевзуваються у повітрі і намагаються пограбувати й кинути напризволяще. Припинення спротиву означатиме лише знищення, тоді як продовження боротьби - дає шанс на виживання. Що ми оберемо?

У світі транзакційної дипломатії ("я тобі - ти мені"), прáва сильного, торгівлі на крові - у слабшого є лише два виходи. Обміняти свободу на безпеку не вийде, адже несвобода не гарантує безпеки, а навпаки. Тож є лише два варіанти - або померти без спротиву, або спробувати вижити за рахунок спротиву.

Я завжди скептично ставився до можливості побудови "української цивілізації", окремого "українського шляху". Але у світі, в якому всі шляхи потонули в тумані або ж взагалі зійшли на манівці, стає можливим віднайти шлях для себе і водночас для інших.

Адже світ дійсно зайшов в інтелектуальний та духовний глухий кут: нікого не надихають ні трампістське повернення до закону джунглів, ні постмодерністський порядок денний без цілі та напрямку, ні прорив у майбутнє до технофашизму, ні китайський конфуціанський комунізм, ні, тим більше, "русскій мір". Шляхів не видно. А завдання лідера, як казав Кен Вілбер, - показати шлях і дати надію.

У постмодерний постгероїчний постправдивий світ, як виявляється, можна повернути сенс.

Оригінал