Лукашенко назавжди: електоральна імітація в центрі Європи

Трошки менше, ніж у Путіна. Напередодні у Білорусі відбулися вибори Лукашенка. Ніхто не сумнівався у перемозі білоруського диктатора - так само, як і втому, що ЦВК республіки намалює йому стільки відсотків голосів, скільки той забажає. Отже, шоу триває - що далі?

Наприкінці січня в центрі Європи відбулася грандіозна імітація президентських виборів, внаслідок чого Олександр Лукашенко всьоме став президентом Білорусі. Говорити "був обраний" - неправильно, адже результат голосування на виборах керівника Білорусі був відомий завчасно.

Повторення пройденого

Олександр Лукашенко - перший і досі єдиний президент Білорусі, інших в історії цієї східноєвропейської держави не було. Лукашенко очолив країну в липні 1994 року (тоді він виглядав як антикорупціонер і борець з привілеями номенклатури та прихильник відновлення союзу з Росією). Після обрання Лукашенко доволі швидко встановив режим особистої влади. Усі наступні виборчі кампанії у Білорусі не визнавалися рівноправними та демократичними, але Захід періодично пробачав Лукашенку його авторитарні прояви, поновлюючи контакти з ним.

Сучасний формат відносин Заходу з Білоруссю сформувався після політичної кризи 2020 року, коли режим Лукашенка втримав владу під час наймасовіших протестів в історії країни Варто наголосити, що це були не єдині протести за час його правління. Після 2020 року практично всі значущі опоненти білоруської влади або перебувають за ґратами, або в еміграції.

У травні 2021 року в Мінську був примусово посаджений літак, який здійснював рейс авіакомпанії Ryanair Афіни - Вільнюс. На борту серед понад сотні інших пасажирів перебував редактор опозиційного сайту NEXTA Роман Протасевич, який із недавнього часу виступає в ролі пропагандистського підмайстра режиму. Ця трансформація - не єдина після виборів 2020 року, а от опонентам Лукашенка створити власний "біло-червоно-білий міф 2020 року" виявилося не до снаги. Восени того ж року на кордоні з Польщею та Литвою білоруська влада організувала кризу мігрантів, яких перед тим зібрала на території Білорусі. Ця криза стала димовою завісою перед початком російського вторгнення в Україну.

У лютому 2022 року з території Білорусі в Україну увійшло багатотисячне російське угруповання, яке намагалося захопити Київ. Напередодні вторгнення Лукашенко публічно заявляв про "швидке повернення України", але перебіг бойових дій змусив його відкорегувати риторику. Навесні 2022 року лінія білорусько-українського кордону була відновлена та обросла фортифікаціями з обох боків, ракетні обстріли з території Білорусі української території тривали до осені 2022 року, але зрештою припинилися. Лукашенко продовжує уникати прямої участі Білорусі у війні, але особливого бажання воювати в Україні білоруське суспільство не має. Країна активно виконує замовлення російської "оборонки". З літа 2024 року до повітряного простору Білорусі почали залітати російські "шахеди", проте поки вони не завдали помітної шкоди тамтешнім мешканцям.

Агресія російських військ з території Білорусі як кульмінація союзу Путіна та Лукашенка призвела до формування в Україні низки добровольчих підрозділів із числа білорусів, найвідомішим із яких став Полк Кастуся Калиновського. За майже три роки бойових дій через ПКК та інші підрозділи пройшли понад тисячу громадян Білорусі, що зробило білорусів найчисельнішою групою іноземних добровольців у лавах Сил Оборони України. Однак порівняння з преторіанською гвардією Лукашенка (Служба безпеки президента та підрозділи ССО) явно буде не на їхню користь за чисельністю.

Якщо говорити відверто, то інтервенція з боку України за нинішніх обставин навряд чи є вигідною офіційному Києву. Нагадаю, що Білорусь та Україна зберігають дипломатичні відносини попри відсутність послів у обох столицях. Головного публічного прихильника Лукашенка, парламентарія Євгенія Шевченка наприкінці 2024 року затримали правоохоронці України, інкримінуючи йому державну зраду.

Без інтриги

У президентській кампанії 2025 року було мінімум інтриги. Лукашенко не вперше грався з датою проведення президентських виборів, маючи у запасі механізм впливу на результати виборів. Призначивши їх на останню неділю січня, він щонайменше мінімізував можливість масових протестів. Втім, організувати їх у сьогоднішній Білорусі непросто - потенційні лідери спротиву за ґратами або в еміграції, структури громадянського суспільства переважно розгромлені. До речі, білоруські громадяни, які перебувають за кордоном, були позбавлені права голосувати на президентських виборах у країнах проживання, а Центральна виборча комісія Білорусі повідомила про шість десятків людей, які приїхали додому з-за кордону, аби проголосувати (очевидно, за Лукашенка).

Показова цифра - понад 41% виборців взяли участь у президентських виборах достроково. Це відмінний маркер для пострадянської держави, хоча поняття "незалежні спостерігачі" для Білорусі сьогодні не актуальне. ОБСЄ не надіслала своїх спостерігачів на вибори, а прибулі "оглядачі" з лояльних Росії держав навряд чи готові говорити про порушення. До речі, нагадаю, що на підтримку Лукашенка, за словами представників його штабу, було зібрано 2,5 мільйона підписів виборців, тоді як інші претенденти на президентську посаду ледь подолали 100-тисячний бар'єр.

Цікаво, що президентська кампанія пройшла майже без скандалів та інтриги: статисти передвиборчих перегонів усім своїм виглядом демонстрували власну малоперспективність та не приховували зацікавленості у перемозі Лукашенка. Цікаво, що з літа 2024 року білоруський диктатор помилував близько трьох сотень політичних в'язнів, проте понад 1200 осіб залишаються за ґратами. Ще один нюанс передвиборчої кампанії: широкому загалу показали ув'язнених знакових опонентів Лукашенка: Марії Колесниковій дозволили побачитися з батьком, а Віктору Бабарико - написати листа доньці та онуці. В обох випадках ретранслятором інформаційного сигналу виступив уже згаданий Роман Протасевич. Проте в режимі інкомунікада залишаються Сергій Тихановський та нобелівський лауреат Алесь Беляцький.

Білоруські демократичні сили не змогли сформулювати унікальну політичну пропозицію для своїх співгромадян, які залишилися в країні. Для цього є і об'єктивні, і суб'єктивні причини. Практично всі емігранти, які залишили Білорусь протягом останніх років, підтримують контакти з рідними та близькими на Батьківщині, однак опонентам Лукашенка не вдалося сформувати та втілити в життя "міф 2020 року".

Павел Латушко закликав голосувати проти всіх (в умовах тотального контролю над виборчкомами це малоефективно). 26 січня символічно розпочався прийом заявок на отримання "паспорта нової Білорусі" - наразі це все ж сувенірна книжечка, а не реальна заміна паспорта громадянина Білорусі, з пролонгацією дії якого виникають проблеми у тих, хто вирішив не жити з Лукашенком в одній державі. У низці європейських міст відбулися акції білоруських емігрантів проти недемократичних виборів. Влада Білорусі відповіла опонентам у хамській манері: напередодні дня голосування було поширено діпфейк зі Світланою Тихановською, яка нібито оголосила про завершення своєї політичної кар'єри.

86-відсотковий

Відсоток голосів за Лукашенка, про які оголосили після закриття виборчих дільниць - 86,82% - трохи менше, ніж намалювали Путіну під час переназначення на посаду президента Росії в березні 2024 року. Проте майже 5-годинне спілкування Лукашенка з журналістами заслуговує на особливу увагу, куди більше за його шпіца Умку, який помітив куток приміщення дільниці для голосування.

Передусім звернемо увагу на нерівне ставлення до кандидатів. Очевидно, що в Білорусі це не має принципового значення, але до такого "бенефісу в день виборів", здається, навіть у Росії не додумалися. Позичивши очі у Сірка, Лукашенко постарався оприлюднити все, що підготували його радники. Розповів про власну байдужість до оцінки процедури голосування Заходом та причини звільнення політв'язнів, ледь не пустив сльозу про виняток із правил для Марії Колесникової, і прагнення до нормалізації відносин, але пунктирно, без фанатизму.

Можливість діалогу з опозицією - опція, яка з вуст Лукашенка звучить постійно та звично. Вже звично поговорив у підкреслено панібратській манері з журналістом Бі-Бі-Сі Стівеном Розенбергом. Після інавгурації він має намір полетіти до Москви - очевидно, щоб просити грошей. Візити Лукашенка до Китаю та КНДР повинні показати геополітичну значущість білоруського лідера, хоча насправді це його затягує до "осі зла". Підкреслено зневажливе ставлення до України як частини "триєдиного слов'янського народу" і оспівування потенціалу білоруських миротворців (яких у природі не існує) мали б довести лояльність Кремлю. До речі, слова про 300 тисяч громадян України, які в'їхали до Білорусі протягом 2024 року, не викликають довіри, адже прикордонні переходи між державами закриті.

Лукашенко пообіцяв швидку передислокацію "Орешника" до Білорусі "ближче до Смоленська", натякаючи на готовність РБ і надалі бути частиною ударних ракетних сил Росії. Дивно, що про ядерну зброю Лукашенко не згадав, мабуть, у Кремлі скоригували меседж-бокс у бік власних поточних інтересів. Кокетливі заяви білоруського диктатора про участь/неучасть у кампанії 2030 року, а також відмова відповідати на питання про можливу участь у майбутніх президентських виборах когось із його синів - звичні елементи політичного декору. Стежити за потоком свідомості Лукашенка особливого сенсу немає - він надто химерний й далеко не завжди правдивий.

Коли настане завтра

Виходячи з листівок на підтримку Лукашенка в Австрії та автопробігу з його портретами у Сербії, білоруський диктатор хоче спробувати виглядати легітимним президентом хоча б в очах частини європейських обивателів. Розраховувати на визнання результатів фарсу 26 січня з боку США, ЄС чи ОБСЄ не варто - це очевидно. Втім, Лукашенкові надзвичайно важливо "перегорнути сторінку" й не допустити зменшення транзитного потенціалу країни для китайських вантажів. При цьому слід розуміти, що торгівля з прикордонними країнами ЄС у Білорусі залишається досить масштабною, попри низку санкцій проти Білорусі.

Чи зможе Лукашенко опинитися за столом переговорів про припинення російсько-української війни? Якщо це станеться, то його місце буде поруч із Путіним або іншим представником РФ. Його роль передбачувана - дипломатичного хулігана, що відтіняє сумнівну легітимність Путіна власною загальновизнаною нелегітимністю. Лукашенко розраховує таким чином отримати геополітичну індульгенцію, подібну до тієї, яку він мав після зустрічі Нормандської четвірки в Мінську майже 10 років тому. Цікаво, що Світлана Тихановська також розраховує на завершення російсько-української війни, говорячи про послаблення Путіна й Лукашенка та шанс змінити владу.

Чи ризикне Лукашенко змінювати систему влади, готуючи наступника? Про це дискутують уже не перший рік, але розвиток ситуації в Казахстані, здавалося б, зняв питання про перспективи "східноєвропейського Єлбаси". Багато залежить від стану здоров'я Лукашенка та факторів тиску Кремля на нього. Ця схожа на пожежу на торф'янику турбулентність викликатиме хаос і вагання у білоруському істеблішменті, частина гравців якого шукатиме контакти з Росією й Заходом. Відсутність в України стратегії щодо Білорусі грає проти інтересів нашої держави.

Звідси виникає ще одне питання: що буде з білоруськими демократичними силами? Їхнє рішення в серпні 2024 року консолідуватися навколо Світлани Тихановської навряд чи можна назвати ефективною протидією наступу Лукашенка. Тихановська 26 січня втратила "аргумент 2020 року", хоча інерція її сприйняття як лідера БДС залишиться ще на деякий час. Політ до Брюсселя у одному літаку з міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським - швидше символ, ніж гарантія подальшої беззаперечної підтримки.

Ніхто зі знакових опонентів Лукашенка не брав участі в президентській кампанії, і тепер усім білоруським демократичним силам потрібно, щонайменше, для самозбереження й розвитку перетворитися на опозицію та максимально гучно сказати Лукашенку "Іду на Ви!". Вони не програли ці вибори формально через неможливість брати в них участь, але 26 січня - точка біфуркації, щоб змінитися й продемонструвати волю до влади та інструменти її досягнення. Поведінка Дональда Трампа об'єктивно сприяє активізації противників Лукашенка. Їм варто активізуватися або дати дорогу тим білорусам, які готові більш енергійно боротися проти диктатури Лукашенка.

Gazeta.ua