Душі, як і тіла, підвладні тяжінню. Тільки планети й галактики - всередині нас
З дитинства і до кінця життя ми маємо центри тяжіння - це батьки, друзі, родина. І лише юність - політ у космос, невагомість. Але кожен з часом відшукує власні центри ґравітації. Де їх віднайти?
Людські душі, як і людські тіла, теж підвладні ґравітації - тільки планет значно більше. Центрів тяжіння значно більше.
У дитинстві центрами тяжіння є батьки. Потім сила тяжіння меншає і ми все більше дістаємо здатності плавати в невагомості. Юність - це політ у космос
У дитинстві центрами тяжіння є батьки. Потім сила тяжіння меншає і ми все більше дістаємо здатності плавати в невагомості. Юність - це політ у космос. Бо головна сила тяжіння зникає, а жодна інша ще не є такою сильною, щоби тебе привʼязати
Зрілість для багатьох (звісно, не для всіх) - це знаходження своїх планет. Пускання в них коріння. Осідання хмар часток. Наші тіла все більше тягнуться до землі. Вони все більше нагадують овочі та фрукти. Ми стаємо ботанічними. Осідлими. Сідаємо на землю.
Але і в культурі, в різних її епохах, є своя ґравітація. Барокова музика побудована на боротьбі ґравітацій, на конкуренції тональностей. У кожному світі, у кожному космосі, в кожній тональності - свій центр ґравітації. Але краса зʼявляється тоді, коли з одного космосу ти переходиш в інший.
Між XVII і XIX століттям, між бароко і романтизмом, багато спільного, але є одна відмінність: шлях від розриву зі своєю материнською планетою та знаходженням нової - значно довший. ХІХ століття, зокрема і в музиці - це століття блукання. Wanderjahre. Ти віддаляєшся занадто далеко від первісної тоніки. І дуже, дуже складно знайти нову.
...ХХ століття теж показує, що ми завжди повертаємося до тональності. Душі, як і тіла, теж підвладні ґравітаціям. Тільки планети та галактики - всередині нас
У ХХ столітті взагалі зʼявилася атональна музика. Шенберґ, Веберн, Берґ та їхні послідовники - це мрія про невагомість. Це вихід в космос. Це прагнення подолати будь-яку силу тяжіння. Можливо, це точка юності. Хоч, зрештою, ХХ століття теж показує, що ми завжди повертаємося до тональності. Душі, як і тіла, теж підвладні ґравітаціям. Тільки планети та галактики - всередині нас.
Коментарі