Другий раз у той самий клас: репресії від МОН - чи очікуване покращення

У МОН озвучили намір залишати учнів на другий рік у тому самому класі - без згоди їхніх батьків. Мовляв, так буде краще для всіх. Для кого - всіх? Учителів, змучених постійними змінами навчальних форматів, чи учнів та їхніх батьків, для яких головним пріоритетом наразі є просто вижити?

Очільники української освіти невтомно фонтанують пропозиціями покращити освітній процес та зробити його якіснішим. Остання ініціатива - узаконити другорічників. Зокрема, минулого тижня освітній омбудсмен Надія Лещик запропонувала надавати школам право залишати учнів на другий рік навчання в тому ж класі. Таким чином будуть компенсовані навчальні втрати.

Аби залишити школяра на другий рік, досить однієї з передумов. Це наявностість початкового рівня навчальних досягнень дитини, тривалого пропуску уроків або ж відсутності впродовж одного навчального семестру. Згоди батьків при цьому ніхто не питатиме.

Пропоную розібрати ініціативу по пунктах, щоб хоча б когось спробувати переконати у її безглуздості. Благі наміри зчитуються. Але працювати це не буде. Трошки лікнепу. У часи, коли в школі вчився я, а це був СРСР, лишити учня на другий рік - було покаранням, сильнішим за яке вважалося хіба привселюдне виключення з піонерів. Власне, у нашій школі, в місті Ніжині, все це здебільшого йшло в комплекті. Другорічник, навіть не виключений із піонерів офіційно, все одно за замовчуванням не мав права носити піонерський галстук. Не знаю, чи хотів, то інше питання.

На другорічників малювали карикатури в шкільних газетах. У тогочасній масовій культурі вони виставлялися потенційними злочинцями, які прогулюють уроки, курять за школами, дружать із ПТУшниками та витрушують із відмінників копійки. Ну а наш клас узагалі унікальний: коли ми вчилися в 7-му, нам привели третьорічника, ось! Тобто, другорічник - лузер і парія, а третьорічник - то вже взагалі епітетів не дібрати. Пропаща душа, яка мусить досидіти в школі.

Сприйняття залишених на другий рік нині навряд помінялося. Хоча як батько, не пригадую, щоб у нашій школі хтось десь за десять років бодай обмовився про чиїсь перспективи бути залишеним на другий рік. Припускаю, що дана проблема після розпаду СРСР зникла сама по собі. Це не означає, що поменшало, скажемо так, менш успішних учнів. Найімовірніше, лишати таких на додатковий рік - для педагогів означало ще на рік псувати собі й без того розхитані нерви. Плюс, за другорічника не доплачують, як, скажімо, за класне керівництво.

Чому ж у МОНУ заговорили про це саме зараз? Бо вже чотири роки, як навчальний процес повністю провалений. Хто в цьому винен? Не МОН як установа і не шкільні вчителі як спільнота. Спершу приплив "чорний лебідь" у вигляді коронавірусу: від березня 2020 року школи зачинили на карантин, перевівши навчальний процес у режим онлайн. Можливо, десь це краще працювало. Але не в Україні: дистанційне навчання спершу виявило тріщини, а потім - обвалило й без того хистку систему середньої освіти.

Адже попервах школи мусили елементарно переналаштовувати процес, що змусило його призупинити. Потім виявилося - тю, а що сталося, вчителі не знали? - що вдома з дітьми нема кому сидіти. А якщо на дистанційку перейшли батьки, на одній і тій самій площі, зазвичай невеликій, неможливо організувати одночасно якісну роботу зазвичай мами та навчання двох дітей із різних класів за різними програмами.

Гаджетів на всіх не вистачало, інтернет не всюди був якісним, чимало шкіл у регіонах, здебільшого сільських, на той час почали реорганізацію залежно від оголошеної територіальної реформи. Словом, навіть якщо з часом до дистанційки якось прилаштувалися, все одно якісь освіти падала. Учні, котрі гарно справлялися в школі, ще якось змогли втриматися. Так звані "середнячки", яких завжди більше, почали вчитися гірше.

Два роки потому сталася біда, непорівняна з ковідом - повномасштабне російське вторгнення. Яка школа, яке навчання, про що ви говорите? Без перебільшення сотні тисяч дітей зірвалися разом із батьками з рідних домівок. Хто опинився за кордоном, хто облаштувався в статусі ВПО. Навчальний процес на тривалий час перервався. А коли знову відновився, дистанційка почала перемішуватися з навчанням наживо, повітряними тривогами, бомбосховищами в школах, де укриття є - і припинення занять там, де укриттів нема. Все це й досі зі зрозумілих причин не налагодилося й невідомо, коли стабілізується. Тож навчальний процес триває в форматі "якось воно буде".

Виходячи з цього, стає зрозуміло, чому з`являються діти, котрі пропускають уроки та можуть бути відсутні впродовж одного навчального семестру. Тому залишити таких на другний рік без згоди батьків - на перший погляд, турбота саме про учнів, котрі багато втратили й повинні закріпити свої знання. Питання дуже просте: як розуміти фразу про компенсацію навчальних втрат.

Хтось із дітей втратив дім. Хтось, на жаль, батька, матір чи обох. Хтось із причин, котрі від нього не залежать, міняє місце проживання та, відповідно, школу. Хіба ці втрати не відчутніші, ніж якісь абстракті "навчальні"? Шкільні підручники друкуються з великим труднощами через російські атаки на інфраструктуру та розбомблені друкарні. Зарплата вчителям зберігається, і так, це не 4 тисячі доларів, обіцяні кандидатом у президенти Володимиром Зеленським. Є ще чимало витрат, які жодним чином не залежать від того, скільки учнів залишаться в тому самому класі на другий рік.

Виглядає, бухгалтерія освітнього омбудсмена ось така. Якщо вчитель уже вчив цього учня раз, то на дитину вже витрачені певні кошти. Проте цей учень - з причин, вказаних вище, але які не беруться до уваги, - не навчився, як треба. Коли так, переведення його в наступний клас без належних знань означає, так би мовити, неякісного випускника в майбутньому. А кошти на нього витрачені. Тож краще, з думкою про якість підготовки, лишити учня в тому ж класі за ті ж гроші. Батьків при цьому не питають, адже батьки самі мають бути зацікавлені в якісному навчанні дитини.

Нема гарантії, що це спрацює. Війна триває. Озвучені вище проблеми нікуди не поділися. Їх відчуватиме на собі хоч другорічник, хоч третьорічник. Додатковий рік у школі нічого не покращить у нинішніх умовах. Це підміна понять та непряме визнання неспроможності МОНУ запропонувати зміст замість чергової неробочої форми. Від чого, вже за традицією, найбільше проблем матимуть учні.

Gazeta.ua