Болотяні окупанти упиваються фото трупів дітей та розірваних жінок
Для себе особисто я прийняла рішення утриматись від походів на свята
Найбільша насолода болотяного окупанта – бачити, як українці б'ються і шукають винного. Особливо, якщо сваряться між собою люди із патріотичної бульбашки. Волонтери, військові та цивільні.
Трагедія в Чернігові знову підсвітила, що дублювати мерію підконтрольною президенту ВЦА – це плодити бардак і хаос. І на жаль, схожа суперечка між мерією та ВЦА після загибелі людей поруч із зачиненим укриттям у Києві нікого і нічому не навчила. На брошурі про захід – стоїть підпис саме ВЦА. Виправдовується мерія – повний бардак. Як тут знайти відповідального за дозвіл? Додайте, що центральна влада ще і зжерла законно обраного мера – тому фактично у міста немає керівника.
Робити довколавоєнний захід у центрі міста на одне із ключових християнських свят, ще і зі стиком на час, коли завершуються церковні служби, – така собі ідея. Численні удари окупантів по містах відбуваються за дуже чітким принципом – настільки там людно, чи є поруч якась військова інфраструктура, чи будуть якісь масштабні руйнування задля залякування? Так били по волонтерському штабу у Харкові, по воєнному зібранню у Вінниці, так били по Києву, так ударили кілька разів по Краматорську – уперше по вокзалу, недавно по готелю/піцерії.
Діти – надто цінний ресурс, аби втрачати його через дурощі дорослих
Болотяні окупанти різної масті упиваються фото і відео трупів дітей на асфальті і розірваних жінок. Тому якщо кортить провести якийсь захід – варто зайвий раз продивитись календар. Діти – надто цінний ресурс, аби втрачати його через дурощі дорослих.
Мені глибоко сумно від сварок проти військових та волонтерів і за сварки між ними обома. Але якщо у нас настільки тяжка війна, і наші спецслужби злили NYT достатньо відчутні цифри наших втрат – треба берегти кожну людину. Бо дуже страшно вижити десь під Бахмутом, Ізюмом і Вугледаром, аби загинути по чужій дурості в тилу. На виставці.
Безпечних міст, особливо у прикордонні – немає. Попиваючи апероль в ближньому кафе, будь готовий надати комусь першу медичну допомогу
Безпечних міст, особливо у прикордонні – немає. Я не впевнена, що Харків, Суми і Чернігів будуть такими уж розслабленими і після нинішньої війни. Скоріше, варто завжди бути напоготові. І попиваючи свій апероль в ближньому кафе, будь готовий надати комусь першу медичну допомогу. Легка доля транзитних міст внєполітікі із контрабандним душком (тут пишу про свої Суми) – завершилась. Тепер це тупо оборонні вали. Жити там можна. І навіть добре можна жити, але є певні строгі інструкції.
Дати і місця важливі. Ми маємо справу з державою, яка обігнала планету по актах тероризму. Тож певно, свідки цієї війни мають взяти за правило, що сильно довго перебувати в багатолюдних місцях на певні важливі дати – не варто. Бо нема ліпшого для окупанта, ніж бачити відео, як людину в святковій вишиванці з намистом несуть на ношах без ніг, рук і в крові. На площі в Чернігові лишились свячені кошики. За ними уже ніхто не прийде. Для себе особисто я прийняла рішення утриматись від походів на свята. Я не знаю, чим завинили діти, які загинули на площі. Я не знаю, де та справедливість і всі ці голуби миру з гілками мирту в дзьобиках.
За останній час це другий суттєвий удар по сфері. Уже били по виробництву дронів. Зараз по дроноводах. У обох випадках, крім болотяних окупантів, винні ще і наші ждуни, які здають все ФСБ та окупантам. Важливо знайти цих потвор і посадити надовго.
