Перемога і провал української дипломатії

На одну ефективну структуру припадає кілька нікчемних

Дві події в українській дипломатії яскраво демонструють "роль особистості в історії", як люблять виражатися марксисти.

Перша - різка зміна позиції Німеччини в питанні "Північного потоку-2". Це безумовна перемога. Ні, канцлер Ангела Меркель поки не сказала, що відмовляється від проекту (занадто сильно це зачіпає інтереси великого бізнесу Німеччини), але вперше відзначила, що при ухваленні рішення повинні бути враховані інтереси України і визнала, що проект має політичне значення, а не тільки економічне.

Це стовідсоткова перемога як керівників "Нафтогазу" Андрія Коболєва і Юрія Вітренка, які багато місяців вели роботу в цьому напрямку, так і президента Петра Порошенка особисто.

Друга подія - це відвертий провал нашої дипломатії. Ми вчора профукали унікальний шанс покінчити з безприкладним неподобством у вигляді блокування українських блогерів у "Фейсбук" зусиллями "ольгінської банди". В принципі, ця тема абсолютно чітко лягала в загальну канву вчорашніх сенатських слухань. Достатньо було комусь із дружніх Україні парламентаріїв лише правильно сформулювати питання Марку Цукербергу - і в політиці компанії "Фейсбук" вже сьогодні відбулися б серйозні зміни, а світ почув би про один з невідомих йому аспектів гібридної війни проти України.

Але питання не прозвучало. Бо ніхто не потрудився дати таке завдання Міністерству закордонних справ. Тому що на одну ефективну структуру, на зразок "Нафтогазу", чиї керівники за доручену справу вболівають, у нас припадає кілька нікчемних, на зразок "Мінстеця".

Оригінал