Україна і Польща. Випробовування історією

У нас є лише один шлях

Оскільки від історії нам, схоже, нікуди не втекти, висловлю кілька своїх думок на цю тему. Польща й Україна мають сотні років спільного минулого, і, на жаль, воно було непростим, а часто й трагічним. Проте чи є в нинішній Європі дві сусідні країни, у відносинах яких не було б трагічних, кривавих сторінок? І що б сталося з Європейським Союзом, якби зараз кожен витягнув зі скринь свої старі образи й претензії?

Чи є в нинішній Європі дві сусідні країни, у відносинах яких не було б трагічних, кривавих сторінок?

Разом із тим я переконаний, що визначальними в польсько-українській історії були не війни й конфлікти, а саме століття мирного співжиття, спільна праця, мільйони спільних шлюбів і народжених в них дітей. Про це свідчить результат історичного розвитку: сьогодні ми маємо дві надзвичайно близькі нації з подібними мовами, культурами, ментальностями й цивілізаційними цінностями, а також з природною налаштованістю на подальше мирне й дружнє співжиття. Дуже хочу сподіватися, що нинішня ситуація не зможе цю налаштованість зруйнувати.

Я абсолютно впевнений: не існує жодних об'єктивних причин для будь-якого погіршення взаємин. Проте нас несподівано накрила непотрібна й шкідлива для обох народів хвиля з минулого, штучно піднята й розбурхана політиками й медіа.

До історії треба підходити з великою повагою й обережністю. З її контексту не можна видирати й перекручувати ті факти, які комусь потрібні в дану хвилину. Нею не можна жонглювати, її не можна кроїти, як кому заманеться.

Неприпустимо також привласнювати собі як саму історію, так і право на остаточну істину. Є об'єктивні історичні факти, але кожен народ, кожна держава все-таки дивиться на минуле через свої національні окуляри, тобто з певною мірою суб'єктивності. З особливою силою це може проявлятися при оцінці сторонами-учасницями давніх воєн, а також історичних персонажів. Тому нерідко одна й та ж особа є для одного народу видатним полководцем, а для іншого – жорстоким загарбником, для одного – героєм-визволителем, а для іншого – зрадником і заколотником.

Нерідко одна й та ж особа є для одного народу видатним полководцем, а для іншого – жорстоким загарбником, для одного – героєм-визволителем, а для іншого – зрадником і заколотником

Скажімо, гетьман Богдан Хмельницький об'єктивно є досить суперечливою постаттю. Виборюючи для України самостійність, він уклав спілку з Московією, сподіваючись на православну єдність. Ми знаємо, що це привело Україну до нового, ще гіршого рабства й спричинило не одну національну катастрофу. На мою думку, це мало катастрофічні наслідки й для самої Росії, оскільки породило в неї імперську самосвідомість і на сторіччя вперед заблокувало їй шлях до нормального розвитку.

Але як би там не було, Хмельницький увійшов в історичну пам'ять українців саме як герой, який визволив Україну від польського поневолення й тяжкого національного приниження. При цьому він ніколи не зазіхав на власне польські землі, не прагнув завоювати Польщу й підкорити її Україні. Тому нам важко погодитися з польськими антипатіями щодо Хмельницького.

Однак цивілізована Європа зрештою виробила неписані правила співіснування різних національних варіантів історії. Головне тут взаємна повага, толерантність і намагання якщо не прийняти, то принаймні зрозуміти точку зору іншого. Натомість непристойними вважаються намагання силоміць надягти свої власні історичні окуляри на носа сусідові. На жаль, саме цим зараз і займаються польські політики.

Непристойними вважаються намагання силоміць надягти свої власні історичні окуляри на носа сусідові. На жаль, саме цим зараз і займаються польські політики

Ще більшої делікатності й толерантності вимагає новітня історія, у нашому випадку це передусім українсько-польські війни й трагічні етнічні конфлікти ХХ століття. Тут також діє правило "національних окулярів". Бандера, ОУН і УПА боролися за незалежну Українську державу не тільки проти польського, але й німецького та радянсько-російського панування. І боролись вони не просто на українських етнічних землях, а на державній території Західноукраїнської Народної Республіки, яка виникла на руїнах Австро-Угорської імперії одночасно з Республікою Польщею і яку Польща невдовзі захопила. Саме боротьба за незалежну Україну є головним чинником, за яким ми, сучасні українці, оцінюємо діяльність ОУН-УПА, і ніхто не може нам заборонити вважати їх героями.

Саме боротьба за незалежну Україну є головним чинником, за яким ми, сучасні українці, оцінюємо діяльність ОУН-УПА, і ніхто не може нам заборонити вважати їх героями

На початку цього року поблизу карпатського села Рунгури я відвідав відновлену бандерівську криївку. 9 лютого 1951 року (через 6 років після закінчення Другої світової!) тут героїчно загинули п'ятеро бійців УПА. Їх видав зрадник, НКВД-исти виставили перед собою 15-річних підлітків з сусіднього села, примусили їх відкрити ляду й закидали бункер гранатами. За кількасот метрів знаходилася ще одна криївка з шістьома партизанами. Усі вони покінчили з собою, аби не потрапити в полон. Це їх ми повинні зректися? Це їх ми мали б вважати злочинцями? Ясно, як білий день, що такого не буде ніколи.

При цьому хочу чітко наголосити: воєнні злочини, злочини проти людства, вчинені в ході українсько-польських конфліктів протягом Другої світової війни та після неї, не мають виправдання. Однозначно засуджую всі такі злочини – і ті, що спрямовані проти українців, і ті, що проти поляків.

У нинішньому трактуванні подій польською стороною проглядає тенденція поставити знак рівності між національно-визвольною боротьбою українців і злочинами проти цивільного польського населення. У принципі в такий спосіб можна дискредитувати будь-який визвольний рух. Але й для таких ситуацій цивілізована Європа давно знайшла відповідь: кожен злочин індивідуальний і має своїх виконавців, які й повинні нести за нього відповідальність. Приписування ж злочину усій нації чи всьому визвольному рухові є неприпустимою пропагандистською маніпуляцією.

Кожен злочин індивідуальний і має своїх виконавців, які й повинні нести за нього відповідальність. Приписування злочину усій нації чи всьому визвольному рухові є пропагандистською маніпуляцією

Якщо ж деякі польські політики й далі наполягатимуть на забороні в Україні Степана Бандери й УПА, то за принципом "почни з себе" вони б передусім мали заборонити Юзефа Пілсудського з його жорстокою "пацифікацією" українців Галичини, а також Армію Крайову, чиї загони здійснювали криваві каральні акції проти українських сіл.

3-го березня виповнюються чергові роковини трагедії українського села Павлокома, в якому вже в 1945 році місцева польська самооборона та підрозділи Армії Крайової під командою поручника Юзефа Бісса розстріляли 366 українців, серед них 157 жінок та 59 дітей віком до 14 років. І таких сіл було не одне й не десять. То що будемо робити з Армією Крайовою?

Польська самооборона та підрозділи Армії Крайової розстріляли 366 українців, серед них 157 жінок та 59 дітей. І таких сіл було не одне й не десять. То що будемо робити з Армією Крайовою?

Ми готові визнати й засудити злочини, вчинені проти поляків, але й Польща повинна зробити те ж саме щодо злочинів проти українців. Поки що ж вона свідомо демонструє виразно однобоке бачення: українську сторону протистояння змальовує виключно чорними фарбами, а польську представляє як "білу і пухнасту".

Про те, що історія не буває чорно-білою, свідчать і такі факти, які багатьом у Польщі сьогодні можуть здатися неймовірними: після приходу комуністів підрозділи Української повстанської армії та польського руху "Свобода і Незалежність", керованого колишніми офіцерами Армії Крайової, не раз проводили спільні збройні акції проти військ НКВД. Найбільш відомою з них стала операція в Грубешові Люблінського воєводства у травні 1946 року. У свою чергу комуністична машина терору однаково нещадно розправлялася як з польськими, так і з українськими підпільниками. Багато з них знайшли свій вічний спочинок у спільних братських могилах, одну з яких було нещодавно відкрито й на Варшавських Повонзках. До речі, більшість пам'ятників воїнам УПА на території Польщі стоять на могилах тих бійців, які полягли саме в боротьбі з радянським НКВД, проти якого воювала й Армія Крайова.

Більшість пам'ятників воїнам УПА на території Польщі стоять на могилах тих бійців, які полягли саме в боротьбі з радянським НКВД, проти якого воювала й Армія Крайова

На жаль, нещодавно ухвалений у Варшаві Закон "Про внесення змін до Закону про Інститут національної пам'яті - Комісію з переслідування злочинів проти польського народу і деяких інших законів" став яскравим прикладом однобокого, чорно-білого підходу до історії.

Як відомо, закони мають "букву і дух". Слід визнати, що польські юристи доклали зусиль, аби якомога ретельніше виписати букву, але суть Закону настільки хитка й непевна, що їм це зробити не вдалося.

Згідно з доповненнями до закону, ув'язненням карається заперечення фактів злочинів "українських націоналістів і членів українських формацій – колабораціоністів Третього рейху Німеччини". Заплющмо на хвилину очі на те, що націоналісти й колабораціоністи подаються як синоніми, хоча насправді вони були антонімами. Поставмо запитання, хто ж такі тут українські націоналісти й що вважається їхніми злочинами?

Закон роз'яснює, що такими злочинами є "дії, вчинені українськими націоналістами в 1925-1950 роках, які полягають в застосуванні сили, терору чи інших форм порушення прав людини щодо індивідуальних осіб чи суспільних груп".

Йдеться не тільки про тих українців, які вчинили воєнні злочини проти людяності, а взагалі про всіх патріотів, які боролися за незалежність України

Даруйте, але саме в цей період українські патріоти вели визвольну боротьбу проти іноземних окупацій Західної України. Отже, йдеться не тільки про тих українців, які вчинили воєнні злочини проти людяності, а взагалі про всіх патріотів, які боролися за незалежність України. А з цього випливає, що сьогодні будь-який українець за будь-яку позитивну оцінку наших визвольних змагань може бути ув'язнений в Польщі на 3 роки, оскільки Польща має про ці змагання інакшу думку. Під реальною загрозою опиняється і корінна українська меншина, і майже мільйон наших заробітчан, що працюють у Польщі. Більше того, кара настигне українця, навіть якщо свою оцінку він висловив у себе в Україні. Коли послідовно дотримуватися букви нового закону, то польська поліція у Варшаві має зсаджувати таких українців з поїзда, скажімо, "Київ – Берлін" і запроторювати їх у каталажку. Чи я щось не так розумію?

Наступне запитання: а чому в Законі не згадуються польські колабораціоністи Третього рейху, адже вони теж вчинили злочини проти своєї батьківщини. І чому нема ні слова про польських націоналістів, серед яких були й такі, що брали участь у масових убивствах українців.

Як окремий злочин українських націоналістів і українських колабораціоністів Третього рейху Закон виділяє "участь у винищенні єврейського населення чи геноциді громадян Речі Посполитої на теренах Волині і Східної Малопольщі".

На Волині йшла взаємна різанина, тож якщо взагалі починати говорити про геноцид, то теж про двосторонній

На жаль, на Волині йшла взаємна різанина, тож якщо взагалі починати говорити про геноцид, то теж про двосторонній. І знову ж таки, чому не згадуються польські колабораціоністи? Адже їх було немало по всій Польщі й вони допомагали нацистам у проведенні Голокосту.

Окреме обурення викликає вживання в сучасному польському Законі назви "Східна Малопольща". Так, виявляється, за часів Пілсудського називали українські землі Львівщини, Станіславщини й Тернопільщини. Ясновельможне панство, це що, випадкова обмовка чи невдала спроба пожартувати?

Це щодо букви. А з духом іще гірше. (До речі, саме дух Закону викликав різку негативну реакцію Ізраїлю і Сполучених Штатів). Автори Закону явно привласнили собі право на абсолютну історичну істину й право диктувати своє бачення іншим країнам. При цьому вони подають польську сторону як апріорі непогрішиму, а грішними огульно представляють усіх інших, передусім українців.

Це відверта підміна реальної історії пропагандою. Це наївна спроба відретушувати минуле політичним декретом. Це й зверхність щодо інших країн та народів. Це затикання рота, обмеження свободи слова й дискусії. Це, зрештою, залякування. Це дорога в нікуди.

Це наївна спроба відретушувати минуле політичним декретом. Це затикання рота, обмеження свободи слова й дискусії. Це, зрештою, залякування. Це дорога в нікуди

Постає питання, що ж робити, де вихід? Відповідь, знову ж таки, вже давно вироблена, на ній власне й побудоване мирне співжиття націй у Європейському Союзі. Тут найкращим зразком є колишні одвічні вороги, а нині найближчі друзі й партнери Німеччина і Франція. Їхні політики залишили гострі проблеми минулого науковцям, а самі ретельно стежать, щоб це минуле не затьмарило сьогодення й завтрашній день. Взаємна повага, толерантність, спільний осуд злочинів й вшанування невинних жертв, зрештою прагматизм і елементарний здоровий глузд – ось перевірений європейський рецепт подолання нинішньої кризи в українсько-польських відносинах.

Нагадаю й заповіт, який залишив нам великий поляк, в жилах якого текла й українська кров, святий Іван Павло ІІ: "Пробачаємо й просимо пробачення!"

Найбільше засмучує те, що іще зовсім недавно Україна й Польща жили за цим заповітом. Ми по праву вважалися еталоном міжнаціонального примирення заради спільного майбутнього. Президенти обох держав не раз на могилах невинних жертв разом віддавали шану і українським, і польським загиблим. Просили пробачення і прощали. Та ж Павлокома в Польщі й Павлівка в Україні стали не тільки місцем нашої спільної скорботи, а й символом спільної надії та відновленого братерства.

Ми просто не маємо права нехтувати заповітом Івана Павла ІІ й безглуздо втрачати все, чого досягли неймовірними зусиллями наші політики й дипломати, наші інтелектуальні еліти, мільйони звичайних українців та поляків.

Від ескалації історичних суперечок не може виграти ні Польща, ні Україна, що користь від цього може одержати тільки одна сторона – Росія

Невже не зрозуміло, що від ескалації історичних суперечок не може виграти ні Польща, ні Україна, що користь від цього може одержати тільки одна сторона – Росія. Саме це змушує мене припускати, що ідею спекуляцій на польсько-українській історії польським націоналістам підсунув не хто інший, як російські спецслужби. Якщо згадати про їхній вплив на "Брекзит", втручання у вибори в США, референдуми в Голландії та Каталонії, то такі підозри виглядають цілком логічними.

Головне ж, на що хочу звернути увагу польських колег, які цікавляться історією: у минулому відсутність солідарності між Польщею й Україною рано чи пізно закінчувалася тим, що обидві вони потрапляли під московське ярмо. Якщо хтось заколисує себе вірою в те, що з Польщею таке більше трапитися не може, то мушу застерегти наївних: програма-максимум Кремля – дезінтеграція ЄС і відновлення сфери впливу колишнього СССР, розпад якого В.Путін вважає "найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття". Зрештою, чотири розподіли польської держави за участю Росії і повна залежність Польщі від СССР у повоєнний час мали б чогось навчити й найбезтурботнішого політика.

У минулому відсутність солідарності між Польщею й Україною рано чи пізно закінчувалася тим, що обидві вони потрапляли під московське ярмо

У нас було нехай і непросте, але спільне минуле, у нас спільне сучасне і, не сумніваюся, у нас повинне бути й буде спільне європейське майбутнє. Ми не сміємо просто так занапастити нашу дружбу й наше справді стратегічне партнерство, від якого, цілком можливо, сьогодні залежить доля обох народів.

Я готовий до відвертого діалогу з польськими колегами, я готовий разом із ними вшановувати пам'ять наших загиблих всіх національностей, просити пробачення й прощати. Я готовий узяти на себе відповідальність за те, щоб повернути наші взаємини в нормальне й цивілізоване європейське русло. На жаль, поки що я не бачу такої готовності з польської сторони. Але я твердо знаю, що іншого шляху у нас просто не існує.

Закликаю українців та поляків, яким дорогі наші спільні надбання, не мовчати й сказати своє слово.

Оригінал - на сайті "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

28.11.2011 20:48:29Люба93.73.112.--
  • 4+
  • 0-
  • Відповісти

меня один раз муж побил ни за что - пришел пяный домой и т при детях - я сразу ушла, уже пошел второй год - ничуть не жалею о разводе. женщин которые живут ради денег с таким скотиной не уважаю , женщины - опомнитесь!!! вы не скоты!!!!

28.11.2011 20:02:31911193.106.84.--
  • 0+
  • 0-
  • Відповісти

Zinka ne pyzdzena, sho kosa ne klepana, blja...

28.11.2011 19:51:07Малявка194.44.160.--
  • 7+
  • 0-
  • Відповісти

Цікаво читати коментарі людей, яких не били . Одні звинувачування : то недовчилась , то сама дозволяє , а ви шановні були у такій шкірі? . Протистояти тирану тяжко , але потрібно . Оксанці потрібен хороший психолог та вчитель самозахисту. А чоловіка після розлучення знайти не проблема , триматись за всіляке "лайно" немає потреби.

28.11.2011 20:55:20взрослый46.164.188.--
  • 1+
  • 0-
  • Відповісти

Вот и терпи дальше. Подрастешь тогда, когда будешь знать, что эта шкура ни сейчас ни для тебя, ни потом. А ток, примеряй, если нравиться сердобольничать...

28.11.2011 19:40:5477178.95.212.--
  • 7+
  • 0-
  • Відповісти

А эта донька Оксана ( из данной статьи), - что она в свои 17 лет умеет ( кроме как размножаться)? Она получила образование ( а это труд!)? приобрела профессию? чего- в жизни достигла? научилась уважать себя?Или решила: вышла замуж, родила - и будет ей счастье? Да не будет! Потому, что просто так НИЧЕГО НЕ БЫВАЕТ! Дорогие девочки! Сначала научитесь быть самостоятельными и самодостаточными! И поймите, что мужчина - не главное в жизни! Главное - ваша жизнь и жизнь ваших детей!

28.11.2011 19:22:38Жінка178.95.212.--
  • 3+
  • 0-
  • Відповісти

А мне нисколько не жалко женщин, которые терпят побои и унижение. Если женщина - САМОДОСТАТОЧНАЯ ЛИЧНОСТЬ, она не потерпит рядом с собою садиста и морального урода! А терпит - значит, этого и достойна. Боится остаться одна? Значит, она не способна НА ПОСТУПОК! И кто ее так запугал?! Жалко только детей, которые при такой мамаше тоже вырастут или запуганными, или моральными уродами. А по мне - так лучше быть ОДНОЙ ! И кто решил, что это хуже, чем терпеть побои и унижение?

28.11.2011 19:47:34Lisa77.222.148.--
  • 0+
  • 0-
  • Відповісти

Одной остаться уже не получится - есть ребенок или даже не один. И скажи ка мне, Жінка, как прокормить любимое чадо, одеть, обуть, дать надлежащее образование, профинансировать посещение детского психолога(ведь насилие над матерью или, того хуже, над ребенком это психологическая травма) на наши мизерные зарплаты??? А ни как! Не получается! Не надо говорить о том, чего не знаешь. Я знаю как это, а ты - нет. Поддержки от государства - никакой,от родни - "крутись сама". Вот и приходится терпеть...

28.11.2011 20:02:14Геня92.112.195.--
  • 0+
  • 0-
  • Відповісти

Еще налюбуешся кого ты от него нарожала, потом.

29.11.2011 15:48:40Lisa77.222.148.--
  • 1+
  • 0-
  • Відповісти

А от тебя кто родит? Сам в себе видишь бога. Детей моих не смей оскорблять. Да и о чем говорить - ты ведь сам такой же монстр. Можешь только кого то обсуждать.

28.11.2011 19:16:51В,ячеслав92.249.95.--
  • 4+
  • 0-
  • Відповісти

Згоден, бити не можна. Але є і інша сторона медалі - жінці вже років 25-40, у сімей є спільні діти, а вона веде себе не перекажеш як. Шлюб має стояти на взаємоповазі, а як обоє бидло - то він їй у зуби, а вона його пиляє день і ніч. Сам зустрічався з дівчиною такого складу - прожив 3 роки, вже не було сил терпіти, насправді, аби не велика витримка - розпустив би руки. Але вирішив, що це не вирішить наших проблем і пішов. Зараз вже 10 років одружений з дуже хорошою дівченкою, проблем не було.

28.11.2011 18:28:06Геня92.112.195.--
  • 5+
  • 0-
  • Відповісти

Дорогие женщины не будте курицами, а изучайте карате и подобные виды искуств. Сковородка против таких мужиков тоже очень помогает.

28.11.2011 18:03:17Ольга91.193.232.--
  • 4+
  • 0-
  • Відповісти

Ну и зря терпят. При этом есть все шансы вырастить таких же детей, как и родители. Я вот до сих пор заикаюсь из-за такого отца, и уже это перепортило всю жизнь. Допустима пощёчина при истерике и ВСЁ. А все сторонники наказывать женщин пусть поищут сведения о бытовухах (многие жёны так и убивают) и о заговорах против битья. В последнем случае радуйтесь, если вам не подсыпят какую-нибудь гадость.

28.11.2011 18:02:20Касандра88.135.93.--
  • 2+
  • 0-
  • Відповісти

К таким как ты какое может быть уважение?Да ты и сам себя не уважаешь ,потому что уважающий себя мужчина никогда бы такое не написал .

28.11.2011 19:00:35влад92.228.63.--
  • 11+
  • 0-
  • Відповісти

женщина должна себя уважать!как на западе!а не бегать и унижаться в поисках мужа!это ж какой идиоткой надо быть чтобы страдать из за тго что в 30 незамужем
средневековье блин..
живите в свое удовольствие,уважайте себя и если не хотите что вас били и все такое не унгижайтесь!
женщина должна быть независимой самостоятельной и не надеяться ни на когг кроме себя тогда и мужик ее пальцем не тронет...
а это тупая славянсая ментальность..ЛИШЬ БЫ ЯКЫЙ ТИЛЬКЫ НЭ ОДНА,,,дуры вот и получаете!

28.11.2011 17:54:44Денис82.207.126.--
  • 0+
  • 0-
  • Відповісти

Как вас не бить украинские б.. у вас уважения к мужчинам нет! Лживые вы и гулящие, а за обман надо наказывать!!

07.12.2011 17:30:50Eva Braun46.115.26.--
  • 0+
  • 0-
  • Відповісти

ty gnyda,idy na )(yi!!!!!!!!!!!!!1

28.11.2011 23:43:171234594.232.213.--
  • 7+
  • 0-
  • Відповісти

видно у Дениса не получается, а что именно - догадайтесь сами, вот и вымещает слабость свою тут. Одно напрашивается - жаль такое тряпичное изделие.

28.11.2011 20:14:29Liberta93.74.116.--
  • 9+
  • 0-
  • Відповісти

Ну, на такого мужика як ти позариться хіба що остання блядь.

28.11.2011 18:46:1889778.137.32.--
  • 6+
  • 0-
  • Відповісти

за однією не судять.