"Їздимо навіть через дорогу по хліб"

 

У селі Велика Кісниця Ямпільського району всі їздять на велосипедах. Кожен житель має по два ровери.

— У нас прийнято одне одному дарувати велосипеди, — каже 37-річна Ольга Джосан, секретар сільської ради. — Перші велосипеди купують дітям, як тільки вони навчаються ходити. І так з маленького привчаються крутити педалі, переростають на більший.

Велика Кісниця за 23 км від райцентру. Там живуть 2,7 тис. людей.

— Велосипедом їздимо навіть через дорогу по хліб, — говорить місцева Валентина Медвідь. — Це така привичка, що без транспорту нікуда. Ті, хто не може ходити, беруть із собою лісапета. Спираються на нього замість палочки.

Населений пункт простягається на 13 км.

— Перші велосипеди дарували селянам після війни, — каже голова 51-річний Микола Гандзюк. — Тоді якраз колгосп бив рекорди п'ятирічок, то простих людей нагороджували великами. Давали "Естафети", "Росію", "Україну" та "Турист". Вони самі крепкі. Їх досі передають дітям у спадок.

Селяни велосипедами возять дітей у садочок. Багажники роблять самі.

— Найчастіше їздем по селу, — говорить Валентина Медвідь. — Іноді в Ямпіль. Але в райцентрі невдобно з велосипедом, страшно, що вкрадуть, то тре за собою їх волочити. В нас біля каждого магазіну, школи, больніци є стоянка для вєліка, а там це рідкість.

Велосипеди у селі не крадуть. Лише діти можуть узяти кращий покататися, потім повертають.

— Не крадуть, бо ніхто не нуждається. Всі велосипеди в селі одного рівня. Діти в школі резиновою шлангочкою прив'язують велики до перил, щоб потім найти його легше, — додає Микола Гандзюк. Має три велосипеди, але їздить машиною. — Один — "Україна", другий — "Аіст", а третій — китайський. Жінка Валя на роботу ними їздить у лікарню та на виклики до людей.

Йду до школи. Дорогою зустрічаю школярів на велосипедах. Портфелі везуть на кермі. Керують однією рукою, у другій тримають мобільні.

— Свій вєлік біля школи ставлю. Багато ше у родичів неподалік чи просто просять людей. Обично в школі не ставлять ті, хто боїться, що велика обкатають. У нас тут мають привичку покататися на чужому. Шоб свій знайти після уроків, треба всі порозставляти. Зараз мало, бо всі додому поїхали, — каже Людмила Ковальова, 10 років.

Вона їздить з шести років.

— Зразу навчилася на трьохкольосному й пересіла на цей. Можу з одною рукою й вобще без рук їхати, — розповідає.

Кожен чоловік у селі вміє ремонтувати велосипед. Запчастини купують у місцевому магазині, там продають і велосипеди. Ціна однакова — 1050 грн.

— За рік лиш два продаємо. Нема торговлі на них. Усі вже мають і міняти старі не хтять, бо грошей нема. Як щось поламається, то луче куплять запчасті, чим новий, — говорить продавець Микола.

2700 гривень коштує найдорожчий велосипед у селі Велика Кісниця. Це гірський "Азімут". Він має 24 швидкості та дискові гальма. Його власник — 11-річний Дмитро Шарко. Ровер купили батьки позаторік. Вони мають власну пекарню.

100 років найстаршому велосипедисту Олександрові Кожухару. Їздить і взимку. Цієї зими впав, розбив носа та побив коліно.

×