Дядя Володя

– Давай протру. У мене куртка грязна, нічого, – вусатий чоловік у старій чорній куртці витирає переді мною запітніле вікно автобуса.

Щойно разом зайшли на зупинці. Восьма ранку, їдемо до метро. ­Піднімаю вище нову книжку Сашка Ушкалова "Жесть". Чолов'яга видихає перегаром на обкладинку.

– Сплюньте, щоб пробки не було. Нада на 10 хвилин раньше було вийти, – каже і називається дядею Володею. – О четвертій проснувся. Поки туди-сюди контейнери потягав, лушпайки позбирав. От бл...ь, знову пробка. Поки до роботи доїдеш, уже працювати не хочеться. Убив би. Ви простіть, шо матюкаюся. Який тут х..й про роботу буде думати, коли така пробка. От дворнік скільки получає? Ну 1600. А тут ще 13 гривень прибавили. Що за них купиш? Сигарети подорожали. Я раньше синю "Приму" купляв, за 7,50. А щас скільки?

Треба бабу. Або когось замочити

"Треба бабу. Або когось замочити", – вдесяте перечитую той самий абзац. Тернопільські боксери в Ушкалова саме піднімають пенсіонерку разом із нижньою поличкою потяга. "Убірайтєсь вон, іначє я січас визову міліцію!" – кричить жінка у плацкарті. Хлопці залишили під нею торбу з горілкою. Встати жінка навідріз відмовляється. "От курва мать. То най лежить собі, стара блєдіна. Я полицю підніму, а ти тягни торбу".

– Страна тобі каже: "Не кури!" – чухає груди дядя Володя. – Не буду. ­Пішов таблєток купив. Зуб болів дуже. Кєтамол. Дорогі, бо признали їх нарко­тіческими.

Погано розумію, що саме пробубонів дядько, а що прочитала. Боксери нарешті витягають торбу з пляшкою.

– Ти на мене так не дивися, що дядя Володя п'яний їде. Я совсім чуть-чуть вранці випив. О, проїхали пробку – ­тєпєрь бистрєй пойдьот.

Бистрєй пішло, коли він вийшов за зупинку до метро. Не одразу зрозуміла, чому кістки пасажирки хрускотять ще кілька сторінок. Боксери вкотре піднімають її разом із поличкою – пляшка була в іншій сумці.

×