"За місяць на сортуванні сміття чоловік заробляв 30 тисяч гривень"

 

— Проблему Грибовицького сміттєзвалища піднімали постійно. Але не зважали на тих, хто хотів щось змінити, — каже 46-річний Ігор Муравський, депутат Жовківської районної ради Львівської області. До офісного центру на зустріч приходить у призначений час. Одягнений у діловий костюм. Одразу витягує з теки низку документів і звернень.

— Я став депутатом у жовтні торік. У грудні з нині покійним Андрієм Вненкевичем почали ворушити цю справу. Ходили до прокурорів, написали десятки запитів у Генеральну прокуратуру, міністерства. Отримували відписки. У січні цьогоріч зібрали докази по гудронах та інфільтратах (відходи хімічних підприємств. — ГПУ), ще раз звернулися до ГПУ. Там порушили дві справи — за вилив інфільтратів і за вилив води з гудронами, який стався 12 січня. Першу закрили за місяць. Тема доходила до певної верхівки й затихала. Загибель людей трохи зірвала гальма, проблема набула розголосу. Влада почала боятися. Є шанс, що справу не задушать так просто.

Чому не всі місцеві жителі хочуть закрити звалище?

— Люди розділилися. Одні вважають, що нічого не зміниться. Другі мали зиск зі смітника. Хтось тішився відремонтованій школі, дорозі. Хтось непогано на смітті заробляв. Я зараз готую документи про те, скільки виділяли грошей на кожну людину в зоні ризику. Одні сільські ради отримували понад 4 тисячі гривень на душу населення біля сміттєзвалища. Інші — 80 копійок. Окремих людей просто купували й отримували тишу від громад.

У прилеглих до сміттєзвалища селах є багато теп­лиць. Селяни торгують городиною на ринках Львова. Хоча всі рослини поливають водою з місцевих водойм. А невелика концентрація інфільтратів у воді дає шалений ріст овочам, ягодам, зелені. Це прибутковий бізнес. Я спілкувався з тими селянами. У більшості — розкішні будинки, велике господарство.

На чому заробляють ті, хто живе поблизу смітника?

— На сортуванні. Коли зайнялося сміттєзвалище, ми з друзями приїхали. Я побачив багато фасованого сміття. В мішках лежали кольоровий метал, пластик, картон, скло. Це була остання партія, яку не встигли вивезти. Сировину здавали на переробку. Окремо — латунь, мідь, папір, пластик, скло. Кілограм кольорового металу коштує 16 гривень, а його вивозили тоннами. За ніч виїжджали до 15 фур. До сортування залучено 200‑300 людей зі Львова, Ямполя, Грибовичів, Малехова. Нагорі сміттєзвалища працювали місцеві, внизу — цигани. Говорив із чоловіком із Великих Грибовичів. За місяць він заробляв на сортуванні 30–35 тисяч гривень.

Трагедії можна було уникнути?

— У Грибовичах були порушені всі норми. Сміття не пересипали ґрунтом. Якби його перешарували, то втрамбувалося б і не засипалося. Могла статися пожежа, але її швидко загасили б. А тут відходи горіли, наче торф — зсередини. Крім того, насип не мав пологого схилу. Стояв під кутом 18 градусів, хоча норма — 72. За місяць до трагедії в Грибовичах був обвал. На це тоді ніхто не звернув уваги. Продовжили сипати сміття, яке тліло знизу. Коли зайнялося, рятувальники загасили. Троє пожежників були за 4—5 метрів від самої гори відходів. Вологий ґрунт спровокував обвал. Їх накрило лавиною й потягнуло донизу ще метрів 300.

Технології і норми на сміттєзвалищі порушені скрізь. Гідрантів не було, відсутня станція для інфільтратів. Неподалік стоїть будка — так звана станція з очищення інфільтратів. Ми подали запит. Виявилося, на неї витрачено від 1,2 до 5 мільйонів гривень. Я хотів потрапити в неї як голова комісії районної ради з екології. Мене не пустили. Коли сталася аварія, зайшов усередину в складі комісії Верховної Ради. Побачив якісь бочки. Представник фірми сказав, що вони вкидають у них спеціальні бактерії. Ті знищують усе шкідливе й очищена вода відводиться в міську каналізацію. Які це бактерії переробляють солі важких металів? Потужність станції — 15 кубометрів на добу. А треба в рази більше. Коли почав порушувати ці питання, отримав відверті погрози.

Як цей смітник утворився?

— Там була криївка. 1956 року радянська влада все знищила й почала вивозити туди відходи з військових заводів. До 1990-х скидали хімічні речовини. Зараз під сміттєзвалищем є до 2 мільйонів тонн неорганічних речовин із хімічних підприємств. Це вкрай токсичні відходи — електроліти й важкі метали. 2004 року міський голова Львова Андрій Садовий прийшов до влади й говорив, що Грибовичі — це другий Чорнобиль. І таке звалище неприпустиме поряд з обласним центром. 2006-го заявляв, що сміттєпереробного заводу тут не буде. Бо тоді доведеться поруч будувати онкологічні лікарні. Обіцяв цивілізувати полігон. Але це залишилося балачками.

Чи можна було зарадити витоку гудронів?

— Так. Але ситуацію спустили на гальма. Я дивувався, яка бездіяльна й байдужа місцева влада. 12 січня ми приїхали на звалище, там був голова сільської ради з Малехова. Я запитав, чи попередив він людей про вилив небезпечних речовин, які можуть опинитися в їхніх колодязях. Відповів, що проінформував. Вирішили перевірити. Заїхали в Малехів. Ходили від хати до хати. Люди не розуміли нас, продовжували пити воду з колодязів. Їх ­ніхто не попереджав, чисту воду не привозив. Одна жінка побігла дивитися на річку, що кишіла гудронами. А потім приречено сказала: "Буду кип'ятити й питиму". Кип'ятити воду з таким хімічним складом — немає сенсу.

Як можна вплинути на ситуацію зараз?

— Проблеми Грибовичів знають багато структур, але всі бояться казати правду. Потрібна незалежна експертиза, інакше об'єктивної інформації з полігона не отримаємо. Треба знайти місце для будівництва переробного заводу. Постійно говорити з людьми, які необґрунтовано налякані. Яка нормальна громада після Грибовичів дозволить влаштувати поблизу себе звалище? Пояснювати, що завод працюватиме за екологічно чистими технологіями. Створять 200 робочих місць. Громада отримуватиме податки від цього.

Гудрони можна вивозити на переробний завод до Польщі. Треба домовлятися.

Комісії екології при Львівській міськраді та при Львівській обласній раді так і не зібралися за спільним столом, аби скласти план дій. Проблему Грибовицького сміттєзвалища класифікують як другу після Чорнобильської катастрофи. Проте чомусь нема жодних пропозицій від міністра екології.

На будівництво нового заводу треба п'ять років. Куди дівати сміття сьогодні?

— Однозначно не можна вивозити сюди. Треба шукати полігон, просити громади тимчасово приймати сміття у себе. Тим часом рекультивувати Грибовицьке сміттєзвалище.

Домігся перенесення заводу

Ігор Муравський народився в місті Жовква на Львівщині. Отримав фах техніка-механіка в Золочівському сільськогосподарському технікумі.

Був волонтером організації "Допомога армії України". Збирав і відправляв допомогу українським бійцям на Донбас. 2015 року — голова громадської ради при Жовківському відділенні поліції.

— 2014-го познайомився з Андрієм Вненкевичем (один із рятувальників, який загинув під час пожежі в Грибовичах 30 травня. — ГПУ), — згадує. — Він мене вразив: так багато хоче змінити. Чимало справ вирішували разом. Боролися з незаконним будівництвом. Торік не допустили зведення заводу автомагістралей у Жовкві. Його хотіли розташувати в місті за 250 метрів від дитсадка. Однак нашими стараннями перенесли до села Жвирки в Сокальському районі.

У жовтні 2015 року став депутатом Жовківської райради. Має бізнес із виготовлення твердопаливних котлів "Екосвіт-сервіс".

Із 43-річною дружиною Зоряною мають доньок 18-річну Ярину та Василину, 21 рік.

Входить до десятка найнебезпечніших екологічних об'єктів світу

Грибовицьке сміттєзвалище — другий за розміром полігон у Європі. Його випереджає лише Неапольське в Італії. Працює з 1957 року. Приймає непотріб зі Львова та кількох районів області. На площі 33 га захоронено понад 200 млн т сміття. 70% його — промислові відходи.

Звалище входить до десятка найнебезпечніших екологічних об'єктів світу. Вміщує від 200 до 500 тис. т кислих гудронів, 85% складу яких — ­сірчана кислота. Гудрони ­належать до токсичних речовин другого класу. Небезпечніші лише ­радіоактивні відходи.

×