55-річний Володимир Шевченко з Ялти створив пам'ятник слюсарю-аварійнику. Скульптура робітника стоїть у місті на вул. Чкалова, 11.
— Престижность профессии труда у нас потеряна. Кумиры сейчас миллионеры, поп-звезды и политики. А они далеко не всегда пример для подражания. Своими поступками не заслуживают, чтобы из них делали героев. Вот и решил восстановить справедливость, — пояснює Володимир Єгорович. — Когда жил на первом этаже и забивалась канализация на кухне, я не думал о Пушкине и Есенине. Звал городскую аварийку, они приезжали ремонтировали, а я был счастлив, что все опять работает.
В Ялті Володимир Шевченко працює начальником аварійної служби одного з підприємств. Пояснює, що став технарем для отримання пенсії, але в душі — художник. Образ для пам'ятника створював зі своїх підлеглих.
— Слюсар мав виглядати так, аби не образити людей цієї праці — не смішним і не дурним. З одного я взяв вуха, з іншого — ніс, із третього — ще щось. Але вийшло схоже на конкретну людину, яка в нас працює.
На створення скульптури пішов місяць. Вона зроблена з бетону, усередині армована, пофарбована під стару мідь.
— Це брутальний чоловік, який пройшов Крим, Рим і мідні труби, але зберіг своє я, не став п'яницею. Це підтверджує маленька "інтелігентна" пляшка коньяку в кишені штанів. У нього суворе обличчя. Були дружини, коханки, неприємності, але людина все подолала. Хочу, аби в людей з'являлася усмішка, коли побачать цей пам'ятник, — розказує автор.
Дозволи в чиновників на свою скульптуру Володимир Шевченко не оформлював.
— Вважаю її різновидом вуличного мистецтва — стріт-артом. Ні з ким не погоджував, хотів зробити так, як вигадав.
В Ялті не вистачає працівників робітничих спеціальностей.
— Усі сіли за комп'ютери, ніхто не хоче залізячки крутити. Зарплата у слюсарів невелика, як і по всій країні. Коли взимку починається опалювальний сезон, платять трішки більше. Поважаю своїх підлеглих, працюють розумні й цікаві люди. Хочу, аби всі їх поважали.
Коментарі