9 березня під час нагородження лауреатів Шевченківської премії президент 52-річний Петро Порошенко заявив про розробку 10-річної програми укорінення та зміцнення державного статусу української мови:
— До мене останнім часом багато разів зверталися з пропозицією оголосити Рік української мови. Я не хочу цього робити. Бо року — замало. А що наступного року? Про українську забудемо? Найближчим часом підпишу указ про розробку програми укорінення української мови. Попереду — десятиліття української мови в Україні. За цей час мають відбутися незворотні позитивні зміни.
Більшість інтелектуалів, громадських діячів, які протягом чотирьох місяців добивалися проголошення 2018-го Роком утвердження державної мови, незадоволені рішенням глави держави.
— Президентська програма — це відмовка, — вважає експерт із мовних питань Тарас Марусик, 62 роки. — Вона може розсіяти політичну волю до прийняття нового мовного закону. Порошенко боїться, що мова розколює суспільство, і хоче, аби так думали інші. Сказав: не маємо права дати пас п'ятій колоні. Це завуальований сигнал, що він проти закону про державну мову. Попередній закон прийняли 1989-го. Відтоді кожні п'ять років розробляли програму розвитку мови. Але 2011-го це перестали робити. Януковича вже нема чотири роки, однак ні уряд Яценюка, ні Кабмін Гройсмана не затвердив таку програму. Це скандал. Громадськості ледь-ледь вдалося домогтися скасування "закону Ківалова — Колесніченка".
Після визнання 28 лютого його неконституційним почалася робота над законопроектом "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Його внесли у порядок денний парламенту.
— Насамперед слід дописати, узгодити й прийняти закон про мову, — вважає літературознавець 71-річний Михайло Слабошпицький. Він підписував прохання до президента проголосити 2018-й Роком утвердження державної мови. — Десятиріччя — це тактичний хід, що означає "і вашим, і нашим". У плані національної розбудови Адміністрація президента займає позицію імпотентної гуманітарної команди. Термін "укорінення" — ще й застарілий. Я подивований розпливчастістю цього визначення. Його вжили, маючи на увазі щось одне, однак у це поняття можна вкласти інший смисл. Зводити це до книговидання чи кіновиробництва — хитрість. Видання книжок в Україні — наслідок діяльності ентузіастів. Держава все зробила для того, щоб знищити українську книжку. Так само з іншими галузями культури. Іноземні друзі часто запитують, коли у Верховній Раді буде чути державну мову. Унаслідок політики Путіна та війни з Росією багато російськомовних патріотів України бажають посилити статус державної мови. Суспільство готове. Замість програм, потрібно створити постійно діючу національну комісію при президентові, яка б займалася задоволенням національних потреб українців. А головне — реально утверджувала українську мову в статусі державної.
Письменниця Оксана Забужко, 57 років, вважає, що програма укорінення та зміцнення державного статусу української мови — стратегічний хід президента:
— Довготривалі програми розвитку державної мови — це добре. Порошенко правильно робить, що проголошує десятиріччя. Нам треба долати постколоніальний синдром. На це потрібно багато часу. Україномовні в Україні потребують захисту своїх прав як дискримінована категорія.
Колоніалізм — це коли культуру колонізатора знаєте краще за свою. Ми всі, без різниці віку й рівня освіти, досі знаємо російську культуру краще, ніж українську. Це — діагноз. Щоб подолати це другорядне становище, потрібно багато часу. І необхідно виконати дві речі. По-перше, упорядкувати законодавство. Без нього ми голі й босі. По-друге, структурувати освіту. Це допоможе зміцнити позиції української мови.
6 
1
Коментарі