Як за рік змінилося ваше життя?

Юрій Калугін, 34 роки, Єнакієве Донецька область:

— Торік мої дядьки з Вінниці і Курська в Росії запрошували переїхати жити до них. Відмовився, не міг кинути квартиру, роботу. Працюю електриком на металургійному заводі. Зарплату дають. Молодший брат 30-річний Іван теж не схотів виїжджати. Працює в міському відділі поліції ДНР. Через комендантську годину перестав бувати в ресторанах. Після сьомої вечора намагаюся не виходити з дому. Неохота зустріти караульних і під дулом автомата пояснювати, що роблю на вулиці в цей час. З дівчиною сидимо вдома перед телевізором. Раніше любив ходити по клубах, за вечір вилітало по 500 гривень. Всі розмови зараз — про кризу і знайомих, у яких все пішло крахом.

Сергій Пархоменко, 37 років, Донецьк:

— У березні повернувся з російського Красноярська. Півроку прожив там з дружиною Юлею. Раніше далі Донецької області не їздив, навіть у Києві не був. Побачив Москву, Санкт-Петербург. Зрозумів, що в Росії, як і в нас, добре живуть лише олігархи. Навчився викручуватися, ховатися від спецслужб. Наймаюся на підробітки. Готовий замітати, штукатурити стіни, вставляти вікна. Раніше такої роботи цурався.

Денис Романов, 30 років, Луганськ:

— Якось мене зупинили за порушення комендантського часу. Годину допитували, чи не шпигун, били по обличчю. Вперше відчув себе непотребом, став боятися за життя. Ціную їжу. Раніше міг викинути півкаструлі макаронів собаці. Тепер доїдаю все до останнього шматка. Перестав мріяти. Торік думав: знайду хорошу роботу, почну заробляти. Може, поїду влітку в гори чи на море. Тепер мрію зібрати грошей, щоб купити нові штани. За рік нічого не придбав з одягу, навіть шкарпеток. Навчилися жити без грошей. Робота зараз у Луганську оцінюється харчами. Розгрузиш машину з товаром у магазині — отримаєш хлібину і шматок м'яса. За доставку соціальних пайків на інший кінець міста дають стакан крупи. Сусіду помагав різати козу — заробив шматок м'яса. Раніше думав, що без грошей не можна прожити.

×