вівторок, 21 жовтня 2014 05:05

"А чого ви так повільно їздите? Тут летіти треба, як мінімум 140–160 кілометрів"

Автор: ФОТО: АННА БОВА
  Василь Свинар (праворуч) цілує домашній хліб, що привезли волонтери із Тростянця на Вінниччині. Свіжої випічки солдати не бачили кілька тижнів. Перший взвод 128-ї бригади стоїть під Дебальцевим Донецької області з вересня. Бойовики щодня обстрілюють його з мінометів та ”Градів”
Василь Свинар (праворуч) цілує домашній хліб, що привезли волонтери із Тростянця на Вінниччині. Свіжої випічки солдати не бачили кілька тижнів. Перший взвод 128-ї бригади стоїть під Дебальцевим Донецької області з вересня. Бойовики щодня обстрілюють його з мінометів та ”Градів”

12 жовтня близько 17.00 волонтери з міста Тростянець на Вінниччині Володимир Марингос та Ігор Войтенко вдесяте вирушають на Донбас. Везуть бійцям 128-ї бригади передачі від родичів. У мікроавтобус вантажать близько 3 т харчів, теплого одягу. Їдемо за маршрутом Слов'янськ — Дебальцево — Попасна — Краматорськ.

За Слов'янськом зідзвонюємося з бійцями 128-ї. Уточнюємо, де розташовуються.

— Як заїдете в Дебальцево, треба їхати до хреста. Потім біля кладовища звернути на польову дорогу, а ми навпроти вже БТРом виїхали, — каже один із солдатів.

Кружляємо Дебальцевим 3 год. Знайшли два кладовища. Проїхали всі блокпости, на останньому запитують пароль, вважають за сепаратистів. Пояснюємо, що з Вінниччини, веземо гуманітарну допомогу.

— Та ми самі з Вінниччини. Ми — "95-тка" із Могилів-Подільська, у нас завтра двоє іменинників, — кажуть хлопці на блокпосту.

Волонтери дарують по півтора літра спирту іменинникам. Кажуть, що то для лікування. Далі їдемо польовою дорогою. Нас зустрічає солдат. Проїжджаємо переораним полем — попереду окопи, вкопана техніка. На мотузках висять випрані речі. В ярку — спальний намет і кухня.

— Ви, слава Богу, пізніше приїхали. Бо зо 2 години тому нас поливали з "Градів" із села Комуна, що за 15 кілометрів звідси, — розповідає 44-річний Василь Свинар. На Донбас поїхав добровольцем. — Ідіть пригощу солдатським супчиком із сочевицею.

Насипає з 4-відрової каструлі в металеву миску суп, дає ложку.

— Усе є, крім хлібчика, — каже Василь Андрійович.

Ігор Войтенко йде до мікроавтобуса, приносить зо два десятки буханців домашнього хліба. Василь Свинар бере буханець, цілує і плаче.

Далі їдемо на останній перед Луганськом блокпост. Там маємо знайти старшого з позивним "Вода".

— А чого ви так повільно їздите? Тут летіти треба, як мінімум 140–160 кілометрів. Подивіться на небо, то, думаєте, гроза насувається? Це обстріли, просто далеко. І ще, аби знали, коли свист у повітрі чути — не бійтеся, то міни далеко десь валять. А як отого свисту не чути — то прицільно б'ють по вас. Тоді не геройствуйте, а бігом із машини, — каже.

Волонтери віддають частину вантажу. Знову їдемо шукати хлопців із 128-ї. Знаходимо їх за 56 км від Луганська. Вони 3 год. чекали передачі. Перевантажують усе на БТР.

Після Дебальцевого їдемо в Попасну. Там залишаємо решту вантажу. Хлопці пригощають смаженими на вогнищі карасями. Рибу принесли місцеві.

Додому повертаємось уночі. Блокпости проїжджаємо, вимкнувши фари, можна вмикати тільки аварійку. Скрізь перевіряють документи й особисті речі.

Зараз ви читаєте новину «"А чого ви так повільно їздите? Тут летіти треба, як мінімум 140–160 кілометрів"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути