У Мукачівському районі Закарпаття розташована скеля, яку називають Обавським каменем. Заввишки вона 80 м, завдовжки зо 2 км. Здалеку схожа на горбкуватий хребет із двоголовою вершиною.
Найчастіше туристи дістаються до скелі через село Синяк. Найвдаліша пора для подорожей — весна та осінь.
Торік маршрут до каменя від санаторію "Синяк" позначали жовто-білою фарбою. На деревах залишилося й червоно-буре маркування 1970-х.
— Відколи себе помню — відтоді сюди ходять туристи, — зауважує житель сусіднього селища Чинадійово 65-річний Василь Маркулинець.
— Обавський камінь унікальний тим, що це кратер колись бурхливого вулкану. Він — один із 15 вулканів України, — розповідає завідувач кафедри туризму Ужгородського нацуніверситету Федір Шандор, 34 роки.
Назва скелі походить від села Обава, розташованого біля підніжжя гори. Зі східного боку скеля обривається — стрімчак заввишки 80 м.
Кінь ударив ногою і залишив слід копита
Дослідники припускають, що в минулому гора мала тільки одну вершину. Та розкололася.
Біля підніжжя б"є джерело з крижаною водою. Тут часто зупиняються подорожні. Звідси до найвищої точки гори — 100 м.
З Обавського каменя видно гори Синяк, Стій, Великий Діл, полонину Рівну.
Екскурсоводи не радять підходити близько до урвища. Місцеві селяни пам"ятають, як у 1980-х із Обавського каменя зірвалася запряжена двома кіньми підвода, в якій сидів господар. Людина і тварини розбилися.
— Часто із цієї скелі падали й туристи, — говорить Федір Шандор. — На щастя, обходилося тільки переломами.
У центральній частині скелі розташований плаский камінь.
— За переказами, на цій плиті свого часу обідав князь Ференц Ракоці. А коли від"їжджав звідси, його кінь ударив ногою і залишив слід копита.
На Обавському камені росте папороть Вудсія альпійська, або багатоніжка. Її занесено до Червоної книги. В Україні зустрічається ще у двох заказниках.
2 
1
Коментарі
Шановний, ну коли ви вже перестанете писать?
Прочитані в юності слова Бабеля та записані в товстий заг.зошит - Полиграфкомбинат, Кишенев, 1 сорт, 96 листов. Цена 44 коп. - згадуються часто: "Оставалось только ждать, а ожидание счастливых дней бывает иногда гораздо лучше этих самых дней. Но в этом я убедился позже. Тогда я ещё не подозревал об этом странном свойстве человеческой жизни". Перерізати зошит не було необхідності, він цілий, бо я не служила, а чекала однокласника. Дякую.
Відомий футболіст московського " Спартака" Андрій Тихонов признавався , що йому ще років з десять після демобілізації з армії снились кошмари.
" Хто ж знав, що воля — тяжка, мов хвороба" - кажите ви. А мені здається це в вас говоре, вибачайте, раб.
Подумайте самі, випустіть птицю із клітки на волю і та потиняється, заб'ється під кущ, злякається сонця. Вчиться бути свободною.Ведмеді втекли на волю та по дорозі ввечері зголодніли, згадали, що там, в зоопарку, якраз роздають вечерю. Людина звикає, на жаль, навіть до нещастя, знаходить собі свої маленькі щоденні радощі, виживає. Віталій зачепив хорошу тему.
Їй Богу, пане Віталій, вам добре служилося! В мене після демобілізації було відчуття польоту, надзичайної легклості і несамовитої радості можливо тому, що я за два страшних роки принижень, на відміну від вас, не цілувався жодного разу, але бачив стільки бридкого і гидотного в людській суті, що його мені вистачило на довгі роки. Від такої служби пили замість кави соляну кислоту...
Чудово! Завжди доброзичливо, без злоби і жлобства.
Браво, пане Віталію! З великим задоволенням завжди читаю Вашу колонку.Мудрість і розуміння життя приходить з віком.Лише з висоти прожитих років можна дати оцінку колишнім ідеалам,і теперішнім.
Автор видит криминал в праздновании советского Дня танкиста? Весной на вокзале видел много дембелей с буквами ВДВ на погонах при том, что у нас нет таких войск, есть аэромобильные и, кроме этого, самопальные уже давно забытые голубые петлицы.Откуда это у них? Видать, молодёжь осознаёт комичность украинских вооружённых сил и хочет быть похожими на бравых солдат советской (красной) армии.
Оцените ситуацию.2009год, 23 февраля Ялта,Крым, 23 часа вечера.Идет группа молодых людей(для меня молодых) и печатая шаг поет Гимн СССР, а потом "Прощание славянки".Если честно, это надо было слышать...Весь район замер и слушал....
Хорошо сказал! Молодчага!!!...
Не хочу політики, але, але, але. Чим можуть гордитися хлопці, які служать в українській армії? Що розганяють демонстрації, що верховний головнокомандувач двічі судимий злодій шапок? Тому і ВДВ.
Разве солдаты срочной службы, пусть даже внутренних войск, разгоняют демонстрации? У срочников и сил то не хватит.))))
насколько я помню из прессы- у нас в Украине количество служивых -милиционеров больше, чем в Украинской Армии.Чем ни полицейское государство.А боеспособны, по-моему, остались только те части, которых еще держат на плаву для участия во всевозможных международных учениях и службы в группах войск ООН.
Дуже гарно. Дякую!
"воля — тяжка, мов хвороба" Браво, пане Віталію! А це просто конгеніально: "Перші дні після дембеля — це так, наче ти втратив свободу назовсім. Хоч насправді втратив лише змогу милуватися нею здалеку". Ми схильні ідеалізувати те, чого не маємо. А коли нарешті його отримуємо, то це неминуче приносить втрату того ідеалу, прекрасної мрії.
Написано чудово. На жаль, чи то пак на щастя, я жінка і Вас зовсім не розумію.