Мерця кілька років носять селом
— Близько 10 відсотків населення в Індонезії живуть за межею бідності. Цифра зменшується, але не надто швидко. Загалом тут мешкають майже 250 мільйонів людей, — розповідає мандрівник Богдан Логвиненко, 26 років. Возить туди туристичні групи.
— Тут немає сезонів. Суцільне літо. Коли розказував, що робив щось восени, здивовано питали: "А це коли?" Ніхто не звертає уваги на прогноз погоди, зате всі слідкують за вулканами. Після виверження всюди товстий шар пилу. В іншому вони зараз безпечні, — каже Богдан.
96% населення Індонезії — мусульмани.
— У сім'ях — по 5–10 дітей. Їх називають чотирма чи п'ятьма іменами, які щось означають на санскриті чи арабською. Прізвищ немає. Навіть президента, Джоко Відодо, називають просто Джоко, а не на офіційний манер. В Індонезії 400 локальних мов. Більшість — мови колишніх племен, в яких немає письма. Люди говорять основною та місцевою. Знання про свою релігію в індонезійців такі ж, як і в нас про їхні вірування. Можуть розповідати про привидів чи духів. При цьому сповідують іслам, — додає Богдан.
Працюють в Індонезії пересувні кафе на двох колесах:
— Це раритет. У Сингапурі копії таких стоять у музеях. Тут же вони автентичні. Люди 20 років продають одну й ту саму страву. Знають, як її готувати найкраще, — розповідає Логвиненко. — Щоб призвичаїтися до місцевої кухні, треба якийсь час поїсти гостре. Для комунікації на тутешніх ринках варто вивчити базову індонезійську. Тоді все коштуватиме в кілька разів дешевше.
Богдан розповідає, що місцеві дуже люблять роздивлятися туристів:
— Не надто розрізняють, звідки ви географічно. Обов'язково вас мацатимуть, перевірять на дотик шкіру, волосся. Спробують сфотографувати, попросять зробити селфі. Спочатку мене це тішило. Але коли пожив там якийсь час, почало напружувати. Прийшов на зустріч у кафе, а мене тишком намагаються сфотографувати. Але для них немає нічого дивного. Просто хочуть мати твоє фото в телефоні.
В Індонезії — 32 провінції, ще два округи мають особливий статус.
— Один із найзаможніших регіонів — це Папуа, бо він золотоносний. Там найбільша в Азії кількість шахт. Усі вони — в руках олігархів. Усе, що заробляється, відправляють на острів Ява. Там живуть 150 мільйонів людей. Також на Яві — найбільша кількість вулканів на одному острові. Вся берегова лінія нижніх островів має вулканічне походження. Берег може бути чорним, бо пісок — вулканічний, — говорить Логвиненко.
Близько 5 млн людей живуть на острові Балі. Є переправа на острів Ява. Цей острів — найпопулярніший серед туристів. Має багато природних заповідників.
— Власне, туристи і створюють там криміногенну обстановку. Часто кількість іноземців перевищує кількість місцевих. Острів має деяку автономію. Там найкращі в Індонезії дороги, є автобан.
На острові Сулавесі є гірський регіон, що зветься Тана-Тораджа. Найбільше свято в людей, що тут живуть, — похорон.
— До похорону готуються усе життя. Я був на весіллях, тож маю з чим порівняти. Коли людина помирає, ще рік лежить у ліжку. Родичі носять їй пити, годують. Вважають, небіжчик просто хворіє. Після того влаштовують масштабну похоронну церемонію. Вона триває близько тижня. Першого дня всі знайомляться. Другого — співають, танцюють, веселяться. Третього — забивають биків. Їх може бути кілька десятків. Це — дар померлому. Оцінюють биків не за вартістю, а за зовнішнім виглядом. Який найбіліший, має найбільші роги тощо. Якщо ви помрете, на ваш похорон мають привести не дешевшого бика. За тим, скільки грошей витрачають на биків, визначають статусність людини. Не за машинами чи будинками. Щоб купити бика, можна піти на спеціальний маркет. Він працює вранці в неділю в горах, — згадує Богдан.
Ховають мерців не в землі, а в скелях — або в природній печері, або видовбують склепи. Часом — у полі у валунах.
— Могилу виробляють півтора року. Є така спеціальна робота: витісувати її з каміння. Для цього не можна використовувати електроінструменти. Лише руками. Платять великі гроші. За рік після поховання мерця дістають. Одяг змінюють на новий. Із померлими ходять селом. Показують, що там змінилося за цей час. Хто побудував нову хату, в кого народилися діти. Розказують усі новини. Цей ритуал повторюють ще кілька років. Найцікавіше, що люди тут — католики. Просто у них збереглася така традиція.
4 
1
Коментарі