36-річний Геннадій Попович — вихованець дніпропетровського футболу. Найвагоміші свої перемоги здобув у Росії — виступаючи за "Зеніт", виграв національний кубок та бронзові нагороди чемпіонату країни.
Ви народилися на батьківщині Брежнєва, у місті Дніпродзержинськ. Музей, присвячений колишньому керівникові СРСР, відвідували?
— Ні. Добре пам"ятаю тільки пам"ятник Леонідові Іллічу в центрі міста. До нього завжди молодята приїжджали. Це був своєрідний ритуал, на щастя. Знаю, що й нині пам"ятник стоїть. Ніхто не додумався його знести.
За кого уболівали в дитинстві?
— За "Дніпро". Захоплювався грою Олега Протасова, сам же був центрфорвардом. Мріяв грати у Дніпропетровську, але закріпитися в команді вдалося з другої спроби. У тамтешньому спортінтернаті мене визнали безперспективним. Вступив до дніпропетровського фізкультурного технікуму, звідти мене взяли до спецкласу "Дніпро-1975". Мотався електричками між Дніпродзержинськом та Дніпропетровськом. У 17 років опинився у дублі "Дніпра". Перші бутси дісталися від нині покійного Івана Вишневського. Перший гол забив єреванському "Арарату". Тоді дублери "Дніпра" стали чемпіонами СРСР.
Чому не стали стабільним гравцем основного складу?
— Трирічний контракт у криворізькому "Кривбасі" запропонували. Один час був під керівництвом Мирона Маркевича. У нього всі тренування мали ігровий характер, з м"ячем багато працювали. Центральним нападаючим був Рома Григорчук. Маркевич каже: "Спробуємо тебе поставити у центр захисту". У матчі проти київського "Динамо" поставили персонально опікати Андрія Шевченка. На 15-й хвилині пішов у підкат проти майбутньої зірки "Мілана", і полетів меніск.
1995 року ви опинилися у "Шахтарі". Але і там не закріпилися.
— До Донецька мене запросив Володимир Сальков, але він попрацював небагато, поступившись місцем Валерію Рудакову. Тоді з Кременчука повернули багатьох гравців, витратили мільйони на придбання грузинів. Грав мало, але один матч запам"ятався. 15 жовтня 1995-го, "Шахтар" — "Таврія". Через кілька хвилин після стартового свистка повертаюся на трибуну стадіону "Шахтар" — вона вся у вогні! Страшно стало по-справжньому. Суддя дав знак командам піти до роздягальні. Там ми і дізналися, що загинув президент "Шахтаря" Ахать Брагін. Команда їздила на похорон, ховали Брагіна у закритій домовині.
Президента "Шахтаря" ховали у закритій домовині
У "Зеніті" ви грали з іншими співвітчизниками — Вернидубом, Бабієм, Максим"юком, Свистуновим, Поповим, Лебідем, Димарчуком. Тренував команду уродженець Києва Анатолій Бишовець. Українське угруповання виникло?
— У команді — ні. Але в Пітері на нас дивилися спідлоба. У одному матчі Бишовець мене замінив. Спускаюся до роздягальні і чую матюки та слова: "Бишовець сюди тільки голодних хохлів привіз!". Хотів на емоціях повернутися до України, але Юра Вернидуб відмовив. І не жалкую.
Які враження залишилися від роботи з Валерієм Лобановським у збірній України?
— У 2001-му на початку року приїхали разом із Сашею Співаком на збір. Провели чотири контрольні матчі в манежі, ноги "сіли" швидко. Лобановський провів зі мною індивідуальну бесіду. Сказав, що стежить за російським чемпіонатом. "Граєш інколи яскраво, інколи пропадаєш з гри. Чому?" — запитує. Відповів, що бракує впевненості у собі.
Чому в 28 років закінчили кар"єру?
— Наприкінці 2001-го почувався погано, але тренувався і грав. Виявилося, інфаркт на ногах переніс. Обстеження в Німеччині показало, що треба закінчувати з футболом. Серце відновив. Працював у "Зеніті" адміністратором, тренером дублюючого складу, селекціонером. Але контракт закінчився — нині безробітний. Намагаюся знайти роботу в Україні, але складно через кризу.
Часто у рідному Дніпродзержинську буваєте?
— Стараюся щоліта з донькою вибиратися. Полуниця, малина, фрукти, Дніпро поряд. Що ще треба для відпочинку дитини?
1 
1
Коментарі