Біля під'їзду 5-поверхівки в селищі Луч Миколаївської області чергують шестеро міліціонерів. На стіну будинку спертий хрест із написом "Макар Ксения Сергеевна. 11.06.1993-29.03.2012". Під стіною стоять понад десяток вінків: "Любимой Оксаночке от бабушки и дедушки", "Любимой доченьке со скорбью от мамы". Також вінки від "регіоналки" Тетяни Бахтеєвої, "нунсівця" Миколи Катеринчука, БЮТу, місцевої адміністрації. Під'їзд оточений людьми — їх десь із півтисячі.
У суботу тут прощаються з 18-річною Оксаною Макар. 8 березня вона познайомилася в миколаївському кафе "Рибка" з 22-річним Артемом Погосяном та 23-річними Євгеном Краснощоком і 24-річним Максимом Присяжнюком. Разом вони пішли до квартири Максима. Там Оксану зґвалтували, потім придушили і непритомну віднесли на будівельний майданчик поряд із будинком. Кинули в яму для сміття й підпалили. Дівчина 10 год. пролежала там притомною. 55% її тіла обгоріло, зварилися нирки. Уранці стогін Оксани почув чоловік, який заводив автомобіль. За її життя лікарі боролися 20 діб. 29 березня вона померла в Донецькому опіковому центрі.
Відспівують Оксану Макар у квартирі її бабусі Ніни Банах. Журналістів до помешкання не пускають — при вході чергують двоє міліціонерів.
— Щось я не бачу скорої помощі. Має бути,— підходить до будинку голова адміністрації Жовтневого району Олена Расова. — А де ж скора помощь, добрий день? — набирає номер по мобільному. — А ну, пожалуйста!
"Швидка" приїжджає за 10 хв., стає неподалік під'їзду. Вздовж дороги припарковані три автобуси. Біля стадіону через дорогу стоять зо два десятки легковиків.
— Ее изнасиловали и сожгли. Для меня как украинца это оскорбление, — говорить громадський активіст Костянтин Сабатович із Миколаєва. Стоїть під під'їздом, на шиї висить портативний фотоапарат у чохлі. — А іншим по барабану. Чому тут не стоять 10 тисяч чоловік? У мене в самого дочка. Я не хочу, щоб такі відморозки, як ті хлопці, ходили по вулицях, вбивали й ґвалтували. Потрібно повернути старі норми Кримінального кодексу й просто розстрілювати на місці. Якщо вбиваєш — твоє життя теж нічого не коштує.
За 20 м жінка, років 40, розвішує білизну. Поряд у пісочниці машинкою грається хлопчик. Об 11.30 у під'їзд заходить мер Миколаєва Володимир Чайка, 63 роки. Тримає червоні гвоздики. За 10 хв виходить, прямує до машини.
О 12.00 із будинку виносять білу труну, ставлять на нові дерев'яні табуретки. Хор співає "Святий Боже, святий кріпкий, помилуй нас". Небіжчиця в білій весільній сукні й фаті. Навколо рота синяки, повіки густо нафарбовані сріблястими тінями, на губах — рожева помада. Голова обмотана стрічкою із зображеннями Ісуса й архангелів.
Матір покійної Оксани Макар 41-річна Тетяна Суровицька тримає рушник і три троянди. Її губи тремтять. Підходить вітчим Оксани — Олексій Суровицький. Стає праворуч колишньої дружини. Він коротко стрижений, худий, пальці рук у наколках. Його привезли в автозаку з Херсонської колонії. Біля нього — кілька кремезних чоловіків у цивільному.
Олексій Суровицький витирає очі хусткою, тримає її в лівій руці. Пошепки перемовляється з Тетяною Суровицькою.
— 20 дней вся страна следила за тем, как мужественно Оксана боролась за свою жизнь. Все надеялись на чудо. К сожалению, чуда не произошло, — говорить розпорядниця похорону. — Если есть желающие сказать несколько теплых слов — у вас есть возможность.
Ніхто не підходить.
— У каждого найдется несколько теплых слов, но совладать с эмоциями очень сложно, — знову каже розпорядниця. — Отныне ее душа абсолютно свободна. Именно поэтому она всегда будет рядом с вами.
Люди проходять повз труну, кладуть квіти — переважно гвоздики. Четверо священиків у чорних ризах несуть труну до дороги. Попереду віко домовини тримають чотири жінки, на лівій руці кожної — хустка. На віку — паляниця. Труну ставлять у синій мікроавтобус.
На кладовище у сусідньому селі Шевченкове людей везуть три автобуси та близько 30 легковиків. Яму викопали на центральній алеї — перед меморіалом воїнам Другої світової війни та поряд із могилою афганця Віталія Ланового.
Бабуся Оксани Макар — Ніна Банах стоїть біля труни, витирає заплакані очі.
— Прости нас, пожалуйста! — підходить 54-річна Віра Мартинова із селища Матвіївка. Вона — професійна плакальниця. — Может, мы не так о тебе подумали. Может, мы не так о тебе сказали. Ты такая великомученица. Прости нас, грешных, и прощай!
— Яка красива! Як принцеса, — перемовляються в натовпі жінки про Оксану Макар.
Фотографи й оператори знімають, стоячи на огорожах сусідніх могил.
— Лучшим памятником и памятью об Оксане будет процесс над ее убийцами, который должен завершиться самым суровым наказанием, — каже біля труни 58-річна Людмила Ринденко з ініціативної групи "Громада проти беззаконня". Ці люди організувалися через соціальні мережі після зґвалтування Оксани. — Будем требовать открытого суда.
Священик закручує труну двома позолоченими гвинтами: в узголів'ї й ногах. Домовину опускають у землю. Ніна Банах кидає в яму три жмені землі, плаче.
Люди починають розходитися. Біля могили залишається Тетяна Суровицька. Труну засипають землею троє чоловіків із лопатами, всі в картузах. До Тетяни підходить мер Володимир Чайка, підтримує її за руку. Радить перерахувати гроші на громадські справи. Залишає свій номер телефону.
— Мы должны думать о будущем наших детей, — стиха говорить. — Пример Оксаны должен напомнить, что и с тобой может такое случиться. Мы где-то потеряли веру в Бога, но он за нами следит. Еще раз сочувствую.
Поминальний обід організували в кафе "Фортуна". До нього 10 хв. ходу від будинку Ніни Банах — бабусі Оксани Макар. Прийшли близько 120 людей. Офіціантка у фартуху з великої каструлі розливає борщ у пластикові тарілки. Пригощає картопляним пюре з тушкованим м'ясом. На столах — лимонад, шинка, сир, свіжі огірки, нарізані апельсини та банани.
— Я Оксану помню вот такой маленькой, — опускає руку на рівень коліна житель Луча 50-річний Віктор Холявка. Він у старих туфлях і светрі під піджаком. — Прихожу в магазин, она говорит: "Дядя, дай рубель!". Даю. Она заходит в магазин, покупает барбариски, выходит и раздает детям. Очень добрая девочка была. Совсем не жадная.
1,473
мільйона гривень перерахували на рахунок Тетяни Суровицької, матері Оксани Макар. Вона обіцяє витратити частину на пам'ятник для доньки. Решту — перерахувати Олександрі Поповій, яку побили в Миколаєві в ту саму ніч, коли зґвалтували її доньку.
5
операцій зробили Оксані за 19 днів. Їй ампутували праву руку й накладали штучну шкіру замість обпаленої.
4
роки Оксана жила в цивільному шлюбі з чоловіком, старшим на 12 років. На початку стосунків їй було 13 років.
Коментарі
143слушаю передачу, люди что творим .Мать судим ,вы в своем уме.мы все пришли в этот мир что бы жить .у всех есть дети .у кого то жертвы у кого то звери.у меня жертва ,красивая умница.я вижу ее наивность и боюсь.если с ней что то случится меня не будет.и любая мать отдаст все чтобы вернуть свое сокровище.
Какая разница как рна себя вела? она же никого не убила, а ее так зверски... даже представить невозможно все ее мучения! нелюди! их бы вот так "сварить"
нуда таких уродов надо убивать а несудить
Нельзя вырывать убийство из всей этой истории. Здесь никто не ставит под сомнение вину насильников.
Спор идет об образе жизни, приведшем к такому финалу.
Есть миллионы молодых и неопытных девушек, которым негде заработать себе на хлеб с колбасой, которых не могут или не хотят поддержать родители, но не все встали на путь блуда.
Девочки, милые, есть другой путь.
Когда пишите комментарий, помните, что вас будут читать. Если вы не желаете исправлять ошибки, то высказываете неуважение к людям. Если выдаются неточные данные - соседнее село тоже имеет название -это неуважение к людям. Если вы не представляетесь с подобными обвинениями - это неуважение к людям. Ещё раз повторяем - не имеет значения, чем занималась девочка. Была молодая - могла исправиться. Нечеловеческая жестокость должна наказываться. Вы можете продолжать себе и дальше удивляться. Вы удивительно хитры и не воспитаны.
Читаю коментарі та вражаюсь з невихоності апонентів. Чому коли люди пишуть правду то починають їх ображати та звинувачувати в родинних стосунках з обвинуваченими. Я мешкаю у сусідньому селі та добре знайомий з родиною загиблої. Дійсно дівчина була непутьова, ніде не вчилась та не працювала, її вихованням займалась бабуся, мати сиділа по тюрмам, про неї ніхто не скаже єдиного додрого слова. Дійсно в селі люди дуже обурені з тим, що дівчину поховали серед героїв авганців та ще зрубали тую біля могили. Один ниписав, що ніякого подвигу вона не скоїла та його почали ображати тільки ніхто так і не пояснив у чому складається її подвиг. Не розумію кому вигідно робити з Оксани зірку.
Хватит врать, Вы, что -- знаете всех людей всех возрастов в нескольких селах? Вы, что участковый милиционер? И никто ни чем не "обурен". Перестаньте повторять эти репортерские сказки. А правда в том, что в селах и в поселках таких Оксан много: работы нет, податься не куда и парней нет. Даже семью создать трудно.
Олик и Иванна, возможно, Бог вас и простит за бесчеловечность и тягу к рассуждениям подобного, инфантильно-материального рода, но, запомните: не мните себя за людей, которые могут судить о чужом горе. Это не ваше полномочие .
Скорбим
А почему бы и не проанализировать? Или вам Бог сказал, будто она Великомученица? Пусть молодежь смотрит и задумывается. Именно для этого человеку дан МОЗГ. Это не подставка для шапки.
Но раз он готов быть такое преступление совершить, то боюсь на ее месте мог бы быть и более порядочный человек...
По поводу преступления, я согласна с Иванной, не было бы такой девахи, не было бы преступления. Опять же я думаю, что все они были знакомы, ну кто после таких побоев очнется и четко скажет имена и фамилии, и по ходу как их найти, совершенно незнакомых мужчин. Но опять же какой бы она не была, я против насилия в нашей стране! Я просто не знаю какой здоровый, адекватный человек может такое сделать...
Честно говоря я тоже не понимаю, почему она на собранные деньги купила красивейший гроб (от которого по сути Оксане не холодно, не жарко), красивое платье - это в принципе уже заморочки мамаши. Сейчас девушка практически в таком же состоянии, а может и хуже лежит и борется за жизнь без пиара и без денег и я думаю Татьяне(матери) тоже было бы неприятно, если бы кто-то воспользовавшись ситуация раскупал красивые ритуальные вещи, а ее дочь лежала бы присмерти и ждала пока эта шумиха закончиться...
Гроб куплен не за деньги народа. Смотрите предыдущие материалы.
Мамаша должна ВСЕ ДЕНЬГИ передать Олександре Поповой. Все средства собрали люди для спасения жизни. На памятник никто ничего не давал и не даст.
Всем, кто здесь про Бога вспоминал.
Никакая она не мученица.
почитайте Притчи 5 главу. Там написано, кто она такая.