14 лютого, на свято закоханих, Катерина Маклецова, 30 років, планує вийти заміж. Нині жінка перебуває за шахрайство у в"язниці для рецидивісток, що в селі Доброводи Збаразького району Тернопільщини. Сидить утретє. Вона виконувала план швачки, стала бригадиром, не порушує дисципліну. Сподівається, що її відпустять розписатися з коханим.
— Із Сашком познайомилася по оголошенню в газеті, — каже Катерина. — Мрію створити з ним нормальну сім"ю.
Маклецова родом із Євпаторії, що в Криму. Мати сиділа у в"язниці за грабіж, батька майже не пам"ятає. Катерину виховували дід і баба.
— Неслухняна росла. Доки тримали мене в руках, все було добре. Дід суворий був, — стискує кулак співрозмовниця. — А як померли — пішло-поїхало.
Школу покинула після семи класів. Їздила Україною з напарниками, видурювала гроші.
— Починали з наперстків, — охоче розповідає жінка. — Але потім люди побачили по телевізору, що наперстки — то афера, і перестали грати. Ми перейшли на лотереї. Білети продавали на ринках. Гроші йшли ніби у фонд розвитку молодіжного спорту, рибалки, природи — все вигадували.
10 років тому Маклецова народила сина Володимира. Тоді ж уперше сіла за ґрати.
— У камері не злякалася й не розгубилася, — запевняє вона. — Бо в мене така сім"я була. Знайомі батьків — злочинці, всі розмови лише навколо цього. Романтика. Цікаво було, навіть чекала цього.
Після звільнення узялася за старе.
Після звільнення Катерина обіцяє жити на зарплату
— Люди багатшали, купували аудіо-, відеотехніку. Ми почали розігрувати телевізори та магнітофони. Для солідності видрукували оголошення про розіграш, картки для учасників і правила гри, — веде далі Катерина.
Двоє хлопців у білих сорочках і костюмах роздавали на ринку картки з рекламою побутової техніки. Пропонували стати учасником розіграшу призів. Катерина чекала клієнтів під рекламним щитом. Поряд стояли коробки з-під телевізорів і комп"ютерів.
— Кажу, що в місті на такій-то вулиці відкривається магазин. Скажімо, "Фокстрот" — назва має бути відомою, — розповідає Маклецова. — Грошові призи для розіграшу дало київське казино "Дана". Насправді ні магазину, ні вулиці, ні казино таких немає. Але починається ажіотаж, люди пачками купують картки. Як усі розібрали — збираємося й переїжджаємо.
Удруге Катерину "посадила" мати. Маклецова працювала на ринках, а мати жила з новим, молодшим за неї чоловіком. Ревнувала, й одного разу розповіла про доньку міліції.
— Шахраєм може стати навіть не кожний десятий. До мене приводили багатьох хлопців на навчання. Був учень на прізвисько Ослик. Я його ставила перед дзеркалом і казала: ніхто не повірить, що ти представник київського казино "Рута", доки ти сам у це не віриш. Нас працювало четверо. Міняли валюту, підкидали "куклу", розводили на олівцях, на картах, — сміється Катерина. — Головне: зіграти на жадібності. Чим більшу називаєш суму виграшу, тим швидше спрацьовує.
— Хто "клює"?
— Наш клієнт — люди після 50-ти. Чим жадібніша людина, тим швидше її "розвести".
— Із міліцією домовлялися?
— Скрізь домовлялися з дільничним за відсоток прибутку. Платити обов"язково. Нас затримали, коли приїхали в Євпаторію й не захотіли платити. Тут же на базарі й забрали.
Утретє жінка отримала три роки. Половину відсиділа. Сподівається звільнитись раніше.
— У зоні починаєш розуміти, скільки справ можна було б зробити на волі, — зітхає Катерина й обіцяє після звільнення жити на зарплату.
3 
1
Коментарі