![Працівники Семенівської районної пожежної частини заливають пожежу на торфовищі за селом Біляки. Займання гасять другий день. Перед тим пожежа на торф’янику тривала п’ять днів](https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/444/444180_1_w_300.jpg?v=0)
— Хоч фільм жахів знімай. "День Конституції" називатиметься. У людей свято, а в нас у цей день торф загорівся. Це вже другий раз. На тому тижні затушили. Пожежники п'ять днів товклися. Уже люди казали — доки вони тушитимуть, у каналі води скоро не буде. Тепер по новій, — розповідає Василь Сокол, голова села Біляки Семенівського району. У п'ятницю 29 червня виїжджаємо червоними "жигулями" на поле за селом. Здаля видно клуби сизого диму. Торфовище щоліта гасять пожежники.
— Тут болото було. Хащі ще ті, — продовжує Василь Григорович. — За Союзу провели меліорацію, висушили. Видно, перестаралися. Тільки сонце припече — горимо. Деякі люди сіно не встигли прибрати — все згоріло. Досадно, біля села залежі торфу, горять щоліта, люди від диму мучаться, а компенсації не положено.
На пагорбі стоять пожежна машина, трактор із цистерною води. Двоє пожежників заливають водою ґрунт. Ще двоє перекопують землю. З-під лопати вихоплюються пара і язики полум'я. Ґрунт теплий.
— Пацани, підключайтеся на два стволи і валіть. Тільки обкопуйте добре, — командує Володимир Іщенко, начальник пожежної частини Семенівського району. — Вже стільки води сюди вилили — на метр квадратний торф'яника йде "куб" води. Усе одно горить. Нам головне не пустити вогонь туди, — показує на невеликий канал, зарослий бур'яном. — Там залежі торфу великі, може, й до 1,5 метра є.
Неподалік каналу чоловік і жінка згрібають сіно.
— Вибираємо кропиву, осот, колючки всякі. Потім у канал викину або на мусорку. Но палити — упаси Боже. Тут же торфи на метр углиб чи й більше, — каже місцевий Сергій Тур, 51 рік. — Сьогодні вітер із півночі, дим на сусіднє село Поділ піде. Як розвернеться — нам дістанеться. Буває, встанеш уранці, через дим хати своєї не видно. І згарь стоїть. Запах їдкий і тягучий. Восени як палять, не так воняє, як від торф'яників. Таке, хоч протівогази вдівай. Нікуди діватися — дихаємо ядюкою.
У селі смороду від пожежі на торфовищі не чути.
— Колись дивимося, прямо із землі вилітає вогонь. І зразу сховалося. Тоді в другому місці загорілося. Видно, пожар десь під землею іде. Нас кожен рік травить, — розказує 39-річна Валентина Щучка із сусіднього села Поділ. Приїхала на пошту, відпочиває за столом у відділенні. — Особливо весною і літом такий сморід, дихнути нічим. Я астматик — задишка починається, кашель, від згарі голова болить і лопається, а сховатися ніде. Тільки торфовище загорається, в хаті сиджу. Можу тижнями не виходити. У вікнах двойники стоять, скотчем обклеєні. Все одно дим проходить, — зітхає. — Раз, було, стільки димяри нагнало, серед білого дня стежки не видно, хоч навпомацки йди. Корови у ями падали. Повигорає земля зсередини, получаються провалля. А цей год трактор косив і тоже провалився. Зараз трохи легше стало. Тільки загориться торф'яник — пожарники приїжджають.
50
сантиметрів на хвилину — швидкість підземної пожежі торфовища. Горить без доступу повітря. У землі утворюються порожнини.
1,97
гектара торфовищ вигоріли від початку літа у Глобинському, Оржицькому і Семенівському районах.
8000
гривень витрачають на гасіння 0,5 га торфовища. Пожежники працюють понаднормово.
Коментарі