![Богдан Нестеров вимикає телевізор у своєму будинку в селі Деревки Котелевського району. Хату безкоштовно отримав від тутешньої сільради. Богдан — сирота, виховувався в інтернаті, родом із Вінниччини](https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/481/481277_1_w_300.jpg?v=0)
— Чорт ногу зломить із цим хламом, — спльовує під ноги 30-річний Богдан Нестеров із села Деревки Котелевського району. 4 лютого кладе під стіною напіврозваленого свинарника мішок зі сміттям на подвір'ї будинку по вул. Цигрика, 13. Заправляє комірець сорочки під куртку кольору хакі. — Ніяк руки не доходять вивезти.
Будинку понад 50 років, обкладений цеглою та плиткою, стоїть у центрі села. За 5 хв. ходу автобусна зупинка, магазин продуктів.
Двір на 30 соток завалений снігом і кригою, на городі три купи гілля з обрізаних дерев. Біля дому два свіжих пні, поряд колодязь, накритий новою кришкою.
— Місце одне з кращих у селі. Якби дім продавали, стоїв би 20-30 тисяч доларів, — усміхається Богдан, видно золотий зуб. — У це помістя рік тому в'їхав. Сам інтернатовець. Як випустився, мотався по всій області, шукав житло.
Чоловік відкидає кришку колодязя, дістає відро води, ставить на землю.
— У Полтаві, Миргороді, Кобеляках ні роботи, ні дешевої квартири не знайшов. А в селах на хати ціни заоблачні, — кривиться. — Доки шукав житло, переконтувався у друзів. 1,5 року тому переїхав до товариша Валєри в Деревки. А в нього своя сім'я, дружина й двоє дітей. То якось приходе й каже, що по селах є порожні хати, де ніхто не живе. Так я одразу побіг у сільраду.
Богдан йде до хати. Ставить відро з водою на кухні.
— Як почули, що хочу в селі жильйо отримати, голова, не телячись, сам у машину посадив і повіз хати показувати. Первий будинок не підійшов, бо далеко від дороги й кришу міняти нада. А другий, оцей, — Богдан погладжує стіну веранди з облізлою синьою фарбою, — ідеальний. До двору проведений газ, є електрика, п'ять кімнат, два входи, криша не протікає. Ну, блін, хороми. А те, що свинарник і корівник на ладан дише — нічьо, знесу.
У сінях дому тьмяно горить лампа, побілені стіни у тріщинах і дірках, замазані цементом. У вітальні чисто, на підлозі нерівно лежить плетений килим. На дерев'яному столі невеликий телевізор. Вікна забиті прозорою плівкою. Під стіною нова металева газова піч. Богдан Нестеров хапає з гвіздка на стіні полотняну торбу, спускається в погріб.
— Правда, коли зайшов у кімнату, оторопів. Усередині розвалена стіна й вирвані труби, порогів немає, у вікнах скло випало, мебель в кучі валялася, — Богдан дістає картоплю й цибулю. — Ну, думаю, якщо голова за таку радість ще й хабара запросить, то тут і ляжу. Коли ні, навіть не заікнувся, тільки попросив, щоб, як можу, селу помагав. Згодився, тепер за 50 гривень на день нанімають мене як різноробочого. За рік у домі виклав поли, провів опалення, переклав стіну, розчистив город, спиляв сосну й березу, які лізли на кришу.
До низького дерев'яного паркана притуляється 48-річна місцева жителька, себе не називає.
— Ця хата 10 год бур'яном заростала. Око так і муляла, — каже. — Остання власниця заповіла дім кооперативу, а той вчасно документи не оформив, і садиба відійшла сільраді як безхозне майно. Але щоб хлопця в ній прописати окончатєльно, нада щоб у кооперативі відказалися од претензій на спадщину. Бо прийдуть, лапу наложать, і те, що Богдан зробив, піде прахом.
— Якраз зараз цими документами займаюся, — каже їй Богдан, повертається в хату. — Шукаю свідоцтво про смерть колишньої власниці, беру з сільської ради довідку про те, хто жив у цьому домі. Далі вже суди підуть. Як зроблю ремонти та з документами, перевезу сюди дівчину свою, зараз живе в Кобеляцькому інтернаті, — сильно червоніє, соромиться.
У Деревках 17 закинутих будинків. 10 по центральній вулиці, решта на околицях і вглибині села. У половині хат вибиті шибки, повалені паркани. Біля жодного дому не зберігся надвірний туалет.
— Не всі люди можуть жити в таких домах, бо треба мати або капітал, або нормальну хазяйську руку. Найчастіше їх просять інтернатівці та інваліди, — говорить сільський голова 54-річний Микола Сень. — Городяни часто не тягнуть. Недавно приїжджав один із міста, поселився в покинутій хаті з газом, електрикою. Так за півроку втік, тільки його й бачили.
В області покинуті хати є в кожному районі, найменше в Полтавському, Кременчуцькому, Миргородському. Найбільше в Котелевському, Чутівському та Лохвицькому районах, бо місцеві активно переїжджають жити в міста — Полтаву, Кременчук або Комсомольськ.
Коментарі