"Україна стратегічно за будь-яких сценаріїв завершення чи призупинки війни її вже виграла " - колишній віцепрем'єр-міністр

У Лондоні відбувся масштабний міжнародний захід - Ukraine Freedom Summit 2025, який об'єднав політичних лідерів, військових, інвесторів, інноваторів і волонтерів довкола підтримки України у війні та її післявоєнному відновленні.

Колишній віцепрем'єр-міністр України (2007–2010), голова наглядових рад Міжнародного благодійного фонду Музею Голодомору та благодійного фонду "Гуманітарні ініціативи" Іван Васюник на одній із панелей представив свою візію післявоєнного розвитку України. Її опубліковано у свіжому випуску журналу "Країна".

"За що воюємо, якщо не за культуру. Ця фраза Черчилля як жодна інша характеризує сутність теперішньої війни як битви за збереження української ідентичності. Україна стратегічно за будь-яких сценаріїв завершення чи призупинки війни її вже виграла. Програма післявоєнного розвитку має назавжди утвердити українську націю як сильну серед сильних і рівну серед рівних європейських націй", - наголошує політик
Васюник додав, що економічного успіху, в післявоєнній відбудові зокрема, досягають народи, які домоглися єдності щодо стратегічних цілей та злагоди в питаннях мови, культури, історії і в яких є реальний демократичний устрій.
"Продемонструю розрив між підходами "відновлення" чи "розвиток" на прикладі об'єктів культури. За офіційними даними, Україні належить відновити понад 1,5 тисячі пам'яток культурної спадщини та майже 2,5 тисячі об'єктів культурної інфраструктури. Та чи можемо ми цим обмежити свої плани? Візьмімо, до прикладу, процес комеморації пам'яті про Голодомор, яка, за висновками багатьох зарубіжних дослідників, стала однією з націє­твірних. Та до будівництва сучасного Музею Голодомору – місця вшанування пам'яті понад 7 млн убитих під час геноциду 1932–1933 років українців, держава повернулася лише після Революції гідності. Процес будівництва музею поновили лише після звернення громадськості. Та ж громадськість запропонувала модель ­державно-громадського партнерства. Як тут не згадати про Польщу, яка за аналогічний період збудувала з десяток нових музейних комплексів, серед яких музей Варшавського повстання, музей Другої світової війни в Ґданську, музей історії польських євреїв "Полін". А на повоєнний порядок денний треба ставити завдання будівництва світового рівня музеїв теперішньої війни, тисячорічної історії України. Сучасні об'єкти культури змінюють і зміцнюють міста, цілі країни. Згадаймо досвід Більбао – "ефект Гуггенгайма", коли новий музей перезапустив місто як світовий центр. Чи країни Балтії після звільнення від окупації, створення Ізраїлю після Голокосту, розвиток Ірландії після здобуття незалежно­сті, Фінляндію, Німеччину та Японію після війни – успіх цих країн, включно з економічним, мав у своїй основі новий (або оновлений) культурний та ідентичнісний фундамент"

Повну версію можна прочитати у вересневому випуску журналу "Країна". Передплатити видання

×