Канівський підприємець 49-річний Ігор Сухобрус два роки воює з місцевою владою за свій бізнес транспортних перевезень. 16 січня із сім'єю поїхав до Адміністрації президента влаштовувати акцію протесту.
Сухобрус — перевізник. Має 36 автобусів. Два роки тому працював на 18 маршрутах. Їздив за напрямами Канів — Черкаси, Канів — Київ та містом. Зараз у нього залишилися чотири маршрути.
Що спонукало поїхати до глави держави?
— Обман і безвідповідальність вищих посадових осіб області. Скільки разів я був в облдержадміністрації — ніхто нічого не робить. Мої працівники з дня на день в очікуванні, що нам повернуть маршрути. Готові терпіти й отримувати півзарплати, щоб таки дійти до кінця. Я поїхав до президента зі своїми робітниками, але по дорозі автобуси завернули, і я добрався тільки з дружиною і донькою. Поїхав, аби привернути увагу. Мене зразу забрала міліція. Мовляв, хочу себе спалити. Це провокація, бо палити я нічого не збирався. Якщо протягом 10 днів не вирішать питання, продовжуватиму акцію.
До яких найрадикальніших заходів вдаватиметеся?
— Я голодую. Скільки це триватиме — не знаю.
Коли розпочалися проблеми з місцевою владою?
— Із мером Ніколенком полаявся на виборах міського голови 2010 року. Приїхав до мене в гараж і каже: "Гарантую посаду депутата Черкаської облради, але ти не йдеш на мера". Я відповідаю: "Мені не треба депутатство, я хочу навести порядок у Каневі". Мав ідею докорінного реформування влади. Розвитку міста не було при жодному голові. У планах була реформа ЖКГ: об'єднати всі автопарки в єдиний, збудувати комунальну заправку, де для комунального транспорту продавати пальне за собівартістю. Це дало б змогу зменшити тарифи. І найголовніше: зробити з Канева туристичне місто. Але отримали 46-річного мера з освітою вісім класів. Це єдиний випадок на всю Україну.
Що таке канівська еліта?
— Це підприємці, які мають один-два кіоски на базарі. Найвища їхня мета — отримати ще один кіоск. Рівень канівської інтелігенції залишився на тому, щоб випити, закусити й мати три кіоски. Склад депутатів Канівської міськради — це торгаші. У людей тут абсолютно обмежений простір, я ж бачив світ, бачив, як це все по-іншому робиться. А страждають пересічні жителі: наприклад, у моїх автобусах вони б їздили по 1,25 гривні в межах міста, а так — платять по 1,5 гривні.
Чому суспільство таке пасивне?
— Воно перебуває на третій стадії онкозахворювання. Ніякого революційного духу немає. Бунт може бути заради бунту, але не заради ідеї. Таких, як я, що захищають свої права, дуже мало.
Головна проблема України — це корупція в судах. Перша реформа, яку провели в Грузії, була в цій сфері. Старих суддів лишилися 35 відсотків. Апеляцій практично не було. У нас рішенням суду може пройти таке, що на голову не налізе. А статус пожиттєвого судді? Як таке може бути? П'ять років — і переатестація.
Що може вивести країну на інший рівень?
— Хірургічне втручання, таке, як у Польщі, коли із соціалістичної країни раптово довелося переходити в капіталістичну. Їх просто посадили на голодний пайок і сказали: "Рєбята, треба пожити отак, щоб було отак. Щоби було добре, треба заплатити". Треба тверезо оцінити ситуацію, що ми маємо і що можемо, а не замилювати очі, що в нас якесь зростання. Зараз політики займаються тим, що підлещуються до виборців у період, коли потрібно вибиратися з ями. А треба запустити закон Робін Гуда, коли багатий має платити більше.
3 
1
Коментарі
1