"Ніколи не зустрічала жінку, яку звали б, як мене, — каже 68-річна Тофіля Євенок зі Стов"пяг Переяслав-Хмельницького району на Київщині. — А тут до мене подзвонила Тофіля та ще й Сигизмундівна, як я! Десь про мене почула".
Євенок узяла торт, сіла в автобус і поїхала до тезки — у село Єрківці.
— Ой, моя кошечка, ти приїхала, — з порога починає плакати сива огрядна жінка Тофіля Стародуб, 76 років. Мешкає вона в будинку для переселенців із Чорнобильської зони. Через темний коридор заводить до світлої кімнати, саджає гостю на дивані. Сама вмощується в кріслі.
— Мій батько — поляк, мати Оля — українка, — каже.
— А я записана як полячка, — витягує із шухлядки паспорт.
— І мою маму Олею звали, — вигукує гостя. — Теж українка, а батько — поляк. А я в паспорті — українка.
З"ясовують, що діди обох жили в польському поселенні в Україні — Рудні Осошні. Родом обидві з Поліського краю. Старша — із Кливин, молодша — із Буди-Варовичі.
— Як ми там одна про одну не чули, це ж 10 кілометрів! — дивується Тофіля-старша. — І переселили нас після Чорнобиля в один район. Знову між нашими селами 10 кілометрів, — обоє регочуть.
— А й добре нам на Поліссі було, — згадує стовп"яжчанка.
Він пив всігда, і умірав пив
— Так, так, голубка моя, — підхоплює господиня. — Моя дочка біля мене була. А то вишла замуж у Грузію. 20 год її не бачила, — починає голосити. — Скільки горя в цьому житті, хіба його можна розказать?
— А чоловік де твій? — нахиляється до неї гостя.
— Івана вже два годи як нема. Ось він на карточці, — витягує зі старого чорного портфеля фотографії.
— Мій теж худий! Як ти кажеш: Іван Іванович? Так і в мене Іван Іванович. Трактористом усю жизнь робив.
— І мій трактористом, — усміхається старша. — 54 годи з ним прожили. Він пив всігда, і умірав пив.
— Ми зі своїм 44 разом живем, і теж п"є. Але не б"ється: прийшов тихенько, чик-чик і спать.
Тофіля-молодша згадує:
— У 16 років я працювала в Кривому Розі. Бригадою пісок возили. А я така загоріла була, гарна. Хлопці звуть: "Ей, молдаванка, як тебе звати?". "Усе одно забудеш, — кажу, — другий раз тільки за канфєти скажу". Скільки ми тих канфєт-подушечок із дівчатами попоїли!
У обох жінок по п"ятеро дітей: троє хлопців і двоє дівчат. Двох синів звати однаково: Юра й Іван.
— Мой Іван водітєлєм робить, — хвалиться гостя. — Бензін возить, а невістка — бухгалтер.
— І мой Іван водітель, і жінка його — бухгалтер. Врачів возить. Робота легка, вигодна, але грошей заробляє мало.
— А мой — багацько!
У Стародуб — вісім онуків і правнучок. У Євенок — сім онуків, а правнуків нема.
— Ось побачиш: і онук ще народиться, і правнук, — прогнозує господиня. — Яка ж я рада. Родні в мене вже нема, одні дєті. Ти мені тепер, як сестра.
Біжить на кухню накривати стіл, звідти кричить.
— Мой Іван як прийшов з фронту, не знав, куди йому приткнуться. Ні матки, ні батька — сирота. Я його й пожаліла. Побралися, мені 23 годи було, йому — 27, хатку за 450 рублєй купили.
— У мене був женіх моряк, — згадує молодша жінка. — Мама пісьма палила, ой не хотіла. А тут Іван, друг школьний ходить. Тоже в 23 годи заміж вийшла. — У мене такі ж обої в комнаті, як тут на стелі!
На кухні шкварчить на сковорідці сало. Прибігає господиня з ножем.
— У мене скілько грамот. Зараз покажу, щоб не подумали, що брешу. Я ж депутатом сільради була.
— Ой, не можу, —заливається сміхом гостя. — Я тоже депутатка і актівістка. Бачу, в тебе ухватка, як у мене. Ти в клуб ходила, співала?
Дочка вишла замуж у Грузію
— "Ой ти, Зоя, дєвушка красівая та не щаслівая", — затягує пісню про Зою Космодем"янську Тофіля-старша.
— Оце так дєла! І я ж співаю, а в 50 год ще на "мостік" ставала, — стільки могоричів заробила! — змахує руками молодша. — Із клубу, бува, як прийду, ляжу спать, а ноги польку ще в постелі вибивають, — вистукує ногами по підлозі.
— І мені танцювать хотілося. Діти малі, молоко крізь одежу просочується, а я в клубі, — підхоплює Стародуб.
На кухні стоїть відро горіхів у чорних шкарлупках. У мийці мокне білизна. На столі — варена картопля, підсмажені сало і ковбаса, консерва, солоні огірки, помідори. Господиня наливає в чарки самогонку.
— Ну, давай же вип"ємо за нас, Тофіль. Так дивно, ніби сама з собою балакаю. Ніколи Тофілі знайомої не мала.
Під ногами крутяться три рябі коти.
— У мене їх теж три, — сміється гостя.
Господиня вибігає у сусідню кімнату, повертається зі старим запиленим чемоданом.
— Бери собі на подарок, що хочеш.
Тофіля Євенок витягує шматок тканини в горошок.
1930, 23 січня — Тофіля Стародуб народилася в селі Кливини Поліського району на Київщині
1953 — вийшла заміж за Івана-тракториста; народився син Іван, за два роки з"явилася на світ дочка Ніна, за три — син Юра, за два — син Микола, ще за два — донька Наталя
1985 — вийшла на пенсію; доти на фермі пасла телят, доїла корів; має 40 років стажу
1986 — переїхала до Переяслав-Хмельницького району в Єрківці
2004 — помер чоловік Іван
2006 — познайомилася з тезкою Тофілею Сигизмундівною
1938, 6 липня — Тофіля Євенок народилася в селі Буда-Варовичі Поліського району на Київщині
1952 — закінчила семирічку, два роки працювала на будівництві у Кривому Розі Дніпропетровської області
1954 — пішла на ферму: 4 роки доїла корів, 2 роки — була сепараторником, 3 роки пасла телят, 12 років — завклубом, 6 — завскладом
1961 — вийшла заміж за тракториста Івана
1963 — народилася дочка Галя, за три роки — син Юра, за чотири — донька Олена, за 4 — син Роман, ще за три — син Іван
1992 — переселилася в Стовп"яги Переяслав-Хмельницького району на Київщині
1993 — вийшла на пенсію
3 
1
Коментарі
2