
— Торік улітку заходжу в кабінет головної лікарки Людмили Михайлівни. Вона схудла сильно, змарніла, напружена вся. У мене зірвалося: "Як себе почуваєте?". Вона підвела очі й каже: "А що, щось видно? Мабуть, прийшов час, мені треба трішки відпочити". В ту мить ще ніхто не знав, що в головного лікаря — рак. Лишалося їй жити рівно рік, — згадує Валентина Малікова, завідувачка офтальмологічного відділення дитячої міської лікарні Полтави.
26 травня справили дев'ятини по 70-річній Людмилі Пономаренко, яка була головним лікарем дитячої міської лікарні у Полтаві. Померла від раку кишківника.
— За місяць по розмові в неї піднялася висока температура, поклали в лікарню й прооперували шлунок, — розказує Валентина Вікторівна. — Після операції одразу вийшла на роботу. Була бліда, втомлена, але мови про хворобу не заводила. Доглядала за собою. Виглядала на років 20 молодшою. Завжди робила коротку модну стрижку, фарбувалася у блондинку. Повторно аналізів не здавала. Казала: "Бігати, обстежуватися не буду, бо на життя і так мало часу дається".
Діагноз їй поставили за три місяці до смерті.
— Із того часу перестала працювати. Раніше за весь стаж була у відпустці тільки раз, коли захворів онук Едвард. Потрібно було з ним поїхати до санаторію. Померла Людмила Михайлівна на руках дочки в лікарні.
21 рік Людмила Пономаренко працювала заступником головного лікаря, дев'ять років — керувала закладом.
— Така вона горда була, але йшла до чиновників, бізнесменів і просила помочі. Хто її мало знав, спочатку дивувалися, мовляв, це їй що — самій найбільше треба, — каже 64-річна Ольга Кобилко, завідувач реабілітаційного відділення. — Де які передові технології з'явилися, нова апаратура — то обов'язково мало бути в нас. Відкрила Центр реабілітації дітей із басейном, гідромасажними ваннами, тренажерами. У лікарні зробила ремонт з іголочки. Все життя прожила у квартирі, але мріяла про будинок зі сходами. І таки трикімнатку продала і купила хатку під Полтавою.
Чоловік Микола Тарасович працює лікарем в обласній лікарні.
— Вони познайомилися ще у Львівському медичному університеті, де разом училися. Коли роздавали направлення на роботу, Люда пропонувала чоловікові поїхати в Татарстан, чи глибинку. Щоб працювати для людей. У родині було повне розуміння. Обоє днями пропадали на роботі.
Весь двір засіяла квітами. Любила рози персикового кольору. У теплиці вирощувала клубніку. Ніколи не вбивала час на жіночі романи. Але в останній рік дивилася серіал "Роксолана. Золоте століття". Коли прочитала роман Загребельного, серіал дивитися перестала. З дітьми добре ладила, бо любила мультики. Її улюблений — "Льодовиковий період", знала всіх героїв. Колись 4-річний пацієнт подарував їй малюнок. То вона ледь не розплакалася. Любила слухати пісні Пугачової, французького співака Джо Дасена.
Донька Людмили Михайлівни Вікторія виросла в лікарні. Після уроків приходила до матері, в кабінеті робила домашні завдання. Гралася з хворими дітьми. Коли подорослішала, стала психологом, працює в лікарні в передмісті Києва.
Коментарі
1