— Тільки жінка за чоловіком може побиватися все життя. А цей побув вдівцем рік і іншу в загс повів, — каже 54-річна Ольга Супрун із Житомира про свого сусіда Ігоря Бойченка, 34 роки.
Той у червні побрався із 39-річною Оксаною. У травні справив роковини за першою дружиною Русланою. Має сина 9-річного Артема.
— Роман з Оксаною він мав, ще коли Руся жива була. Вона по лікарнях їздить, а він по бабах бігає, — говорить Ольга Іванівна. — Її мати — моя двоюрідна сестра. Мені її як дочку жалко було. Мала рак шлунка. Але хвороба була запущена. Їй давали пару тижнів, а вона прожила ще 10 місяців. З Ігорем ніколи світу білого не бачила. Він хуже дитини. Півроку не протримався на жодній роботі. У нього в голові тільки рибалка і комп'ютерні ігри. Перша дружина теж за нього старша на 5 років була. У кожній жінці шукає собі маму.
Ігор живе через дві хати від Ольги Іванівни. На подвір'ї сушиться жіноча білизна. З буди вибігає чорна Жучка, гавкає, кидається під ноги.
— Думав, покази лічильника прийшли знімати, — Ігор вискакує у шортах і білій футболці.
У кухні пахне котлетами. У коридорі висять фотографії сина й покійної дружини.
— Жінка на базар поїхала, — розповідає. — Рука не підніметься фотографії Русі познімати, хоча Оксана вже давно просить. Мусив вдруге женитися, бо ради синові не дам. В Оксани дівчинка від першого шлюбу. Ходить із моїм Артьомом в один клас. Зараз дітей відправили в табір, перевозимо Оксанині речі до мене.
На столі у вітальні стоїть комп'ютер. На ньому запущена гра.
— Сів на хвилину відпочити, бо жінка грати не дає, — розказує Ігор. — Ми з Оксаною познайомилися позаторік, працювали на одній фірмі. Я возив її начальника. Після похорону навідувала мене, підтримувала. Перед смертю Руся казала, щоб я сам не лишався, а привів іншу. Оксана переїхала після роковин. Рік у цій хаті жінки не було. Теща жодного разу не приїхала, але її родичі по всьому району про мене чутки розпустили, що я гуляв і хворій жінці ізміняв. У мене Руся була золота. Такої жінки більше нема. Ще на весіллі були прєдвєсніки, що ми довго разом не проживемо. Я розбив свого бокала, а в Руслани каблук зламався.
На швейній машинці стоїть фото нової дружини. Вона схожа на попередню. Має завивку, світлі брови, гостре підборіддя.
— Весілля з Оксаною не робили. Просто розписалися, — говорить Ігор. — Я сиджу без роботи, бо попав під скорочення. Хотів їхати на заробітки в Польщу, але жінку з двома дітьми лишати боюся. Не впорається. Вона працює бухгалтером. Чоловіка покинула три роки тому, не виходив із запою. Має квартиру. Плануємо там зробити косметичний ремонт і здавати квартирантам. А тут дах розберемо й другий поверх добудуємо. Треба ще ванну й туалет.
— Проти нашого весілля був мій колишній, — розповідає Оксана телефоном. — Просив до нього повернутися, бо закодувався. Але розбиту чашку не склеїш. Я Ігоря полюбила. Його синові маму не заміню, але нагодую, обстіраю, уроки зробити допоможу. Я сама з вітчимом виросла. Не хочу, щоб він чуствував себе чужою дитиною. Я Руслану знала, бо вона приходила два рази до нас на корпоратив. Дуже порядна жінка була. На могилу до неї ходимо часто. Посадили там весною калину. З сусідами не спілкуюся. Вони в магазині вітаються, а коли виходжу, то за спиною шушукаються. Півроку пообсуждають і на когось іншого переключаться.
4 
1
Коментарі