Щороку зазвичай спокійна і тиха вулиця Грушевського в Луцьку наповнюється ревом мотоциклів, потопає у хмаринках вихлопних газів. Тут збираються близько сотні байкерів, щоб колоною вирушити у приміське село Дачне для участі у байк-шоу "Адреналін".
Серед сотень мотоциклів різних марок і конфігурацій помічаю червоний моторолер "Хонда". На табличці замість номерного знака напис: "Осторожно, бабушка!". Поруч 60-річна Мирослава Буренко — у червоному спортивному костюмі та кросівках, на сивій голові хустинка-бандана.
Вона каже, що вперше відкриватиме байкерський сезон.
— Я обожнюю цих хлопців. Вони молодці, — плескає у долоні. — Хлопці мене впізнають, ласкаво кличуть "бабушка". Одного року я вже їздила у байкерській колоні, а торік цю подію проґавила. Сьогодні прибула за кілька годин до початку. Встигла й у ліс заїхати та назбирати грибів, — показує поліетиленовий пакет на багажнику.
Біля нас зупиняються двоє білявих молодиків у шкірянках на мотоциклах. Один знімає чорні окуляри.
— Йопрст! — видихає один пивним перегаром.
— Мать, с какого года? — питає другий на мотоциклі з білоруськими номерами.
— Ви про мене чи про моторолер? — перепитує. — "Хонда" нова, але модель застаріла.
Поряд пригальмовують байкери з місцевого клубу "Вестерн Байкерс".
60 кілометрів за годину мені вже замало
— Степанівно, ви б зібрали подружок та й створили б собі клуб "Бабусі на мопедах", — жартують хлопці.
Мирослава Степанівна не ображається. Але жаліється, що не має жодної товаришки, яка поділяла б її захоплення:
— Якби були такі активні бабусі, я б з ними з радістю спілкувалася. А так...
З якою швидкістю їздите?
— 60 кілометрів за годину мені вже замало. Я давно на потужніші мотоцикли заглядаюся.
Рідні не будуть хвилюватися за вас?
— Я б водила новий мотоцикл обережно, через кожні тридцять кілометрів відпочивала б, — мрійливо каже пані Мирослава. — Техніку дуже бережу, обслуговувати мою "Хонду" довіряю лишень чоловікові.
Жінка розповідає, що її родина добре знається на мотоциклах. Чоловік Анатолій — тренер із мотоспорту, син Ігор — триразовий чемпіон України з мотоспорту.
— Я теж усе життя з технікою мала справу, — поправляє бандану. — Працювала завскладом ремонтної майстерні, тож запчастини встигла вивчити. Цього коня, — гладить сидіння моторолера, — подарував син, коли вийшла на пенсію. Останні два роки їжджу тільки на ньому.
На вас пальцями не показують?
— Звикла вже. Але й дотепер буває, що сміються, — зітхає.
А як ставитеся до прислів"я: жінка за кермом — що мавпа з гранатою?
— Не згодна, — махає рукою. — Серед чоловіків-водіїв дуже багато невихованих. Обганяють не за правилами, підсікають. Для таких я й почепила номер-попередження. Я ж правил дорожнього руху ніколи не порушую.
Мирослава Степанівна розповідає, що у вільний час любить готувати. Чоловік із сином особливо полюбляють її вареники.
— Найсмачніша солодка начинка — пшоняно-сирна. Тісто замішуємо на теплому молоці, додаємо дрібку сухих дріжджів, потім дві ложки олії. Тоді воно пухке, — промовляє скоромовкою.
Організатори дають команду рушати. Мирослава Степанівна заскакує на моторолер і тисне на газ.
— Ну все, в путь! — махає на прощання рукою.
4 
1
Коментарі