— Як мама помирала, з'їхались із братами і сестрами до неї. Всього — дев'ятеро. Лікар її запитав: "Скільки у вас дітей?" Відповіла, що 10. Думали, марить. Однак 2007-го почали шукати брата, — розповідає 50-річна Наталія Миколюк із села Смолява Горохівського району на Волині. У лютому 2018-го знайшла брата 60-річного Володимира Веселуху.
29 квітня 1958 року в Людмили Омелянчук зі Смоляви з'явився на світ син Анатолій. Відмовилася від нього, бо народила від неповнолітнього.
— Мама старша за тата на п'ять років. Коли народився перший син, були неодружені. Моя баба наполягла, аби донька відмовилася від дитини. Бо був би сором, — пояснює Наталія Володимирівна. — Про старшого брата почула вперше від сусідки Марії, з якою ходила на ферму в юнацтві. Та й інші селяни шепотілись. Однак батьки все заперечували.
Хлопця всиновила Надія Веселуха із села Рудка-Козинська Рожищенського району. Записала його в документах Володимиром.
— Мати померла, коли я був у восьмому класі. На виховання взяла її племінниця Соня, — говорить Володимир Веселуха телефоном. — Любила мене дуже. Пилинки здувала. Жодного ляпаса не давала, хоч, бувало, заслуговував. Якось навіть їздила в Ригу, щоб мені першому купити балонову куртку. Шикував у селі.
Потім була армійська служба у Таллінні. Там одружився. Народився син Ілля. Але не склалося. Повернувся в Україну. Працював на будівництві в Луцьку і захворів на відкриту форму туберкульозу. Дали маленьку квартиру по інвалідності. Одружився вдруге. Народився син Назар. Із житла виписали, коли був у Рудці-Козинській — доглядав за Сонею перед смертю. Не було сил відстояти своє, тож залишився у старій хаті, почав випивати.
На зиму Володимир Веселуха переселявся до протитуберкульозного санаторію в селищі Колки на Волині. Там його знайшли рідні сестри Світлана й Алла.
— Спочатку до Володимира зверталася на "ви", бо був шок. Думала, з чого почати, а потім кажу: "Ми твої рідні сестри". Він здивувався, попросив стілець. Кілька хвилин мовчали, — говорить 59-річна Світлана Волентюк. — Брат розповів, що перед приїздом у санаторій йому снилася жінка в білому. Сказала їхати лікуватись. Обіцяла, що тоді знайде родину.
Після виписки повезли Володимира в його стару хату. Всередині лежав сніг, бо дах був пробитий: ні вікон, ні дверей цілих. Як змогли — прибрали, у кухні затопили. Наступного дня забрали, бо розуміла, що замерзне там. Поселила в своїй хаті в Смоляві. Сама живу із сім'єю Луцьку, будинок стояв пустий.
У Смоляві залишилися сестра Наталія і брат Микола. У сусідньому селі живе Алла. Брати Сергій і Борис — у Луцьку. Галина, Роза та Юрій — в Італії на заробітках.
— До знайденого брата всі по черзі їздять і щось везуть. Дали йому курей, щоб байдики не бив. Може, як будемо сильно глядіти, так і загордиться. Відпочивати не дамо. Хай працює в селі, — додає Наталія Володимирівна. — Тепер у Володимира велика родина. Має 25 племінників.
Зараз відновлюємо братові документи, — додає. — Ні паспорта не має, ні пенсії оформленої, групи по інвалідності.
2 
1
Коментарі