"Я оптиміст із дитинства, — розповідає 22-річний Віктор Грушецький. Катаємося на ковзанах на міському озері неподалік центру Івано-Франківська. — У п"ятому класі мама купила мені мешти. Доки гріла на кухні обід, я приміряв обновку. Скинути її вирішив ногою: різкий рух — і мешт летить у вікно, скло трісло на чотири частини. Я заклеїв тріщини скотчем, затягнув штори. Тиждень підливаю вазони на підвіконні, відкладаю кишенькові гроші на нове скло. Мати викрила мене, коли вішала білизну на балконі. Дала прочухана. Але я зрозумів, що з будь-якої ситуації є вихід".
Рік тому Віктор Грушецький створив інтернет-клуб оптимістів "100 відсотків позитиву". Нині у ньому 222 особи. Вхід до клубу вільний.
— Погані думки матеріалізуються в погане, а хороші — в хороше. Тому насолоджуватися життям треба кожною миттю, — пояснює Грушецький. — А ще "позитив" однаково пишеться українською та російською мовами.
Питаю, чи допомагає оптимізм у житті.
— Особливо з прекрасною половиною міра сєго, — широко усміхається Віктор. — Я зі своєю дівчиною Настею познайомився на Новий рік. Пішли із друзями купувати дощик у магазин. Там примітив красиву продавщицю Настю Синевірську, яку знала дівчина з нашої компанії. Вона дала Настин номер телефону. Опівночі прислав їй емемеску з віршем, підписав: "Катю, не забувай брата Вітю". Настя відписала, що вона — не моя сестра, але вірш їй сподобався. На другий день дзвоню їй, вибачаюся: "Я помилився номером. А як вас звати? То вірш сподобався? А ви любите поезію?" Не питав прямо: "Чи можна познайомитися?" До старого Нового року щодня переписувалися есемесками. А 14 січня я з друзями зайшов до Насті на роботу і запропонував їй святкувати з нами.
Наступного дня ми вже з Настею цілувалися
Голосу Віктора дівчина не впізнала.
— Настя й не підозрювала, що то я шлю їй романтичні есемески. Провів її додому і дав інший номер телефону, яким користуюся рідко. Вийшло, що на одному мобільному я — серйозний, розумний, романтичний хлопець, а на іншому — безтурботний Віктор, який ходить на дискотеку, до тренажерки, на карате й захоплюється психологією. Кароче, наступного дня ми вже з Настею цілувалися. А 16 січня вона написала есемеску, що зустріла хлопця своєї мрії, що його теж звати Віктор. Запропонувала лишитися друзями. Я запросив Настю на побачення й зізнався у грі з двома номерами. Вона погодилася зустрічатися далі.
— Друзів теж підбираєш оптимістів?
— Із кращим товаришем Ігорем дружимо скільки себе пам"ятаю. Раніше жили в під"їзді на одному поверсі. Щоби зайти до Ігоря в гості, мені вистачало сім секунд: я розбігався і "їхав" по лінолеуму. Скрип було чути на весь коридор, у дзвінок не треба було дзвонити. Всюди ходили разом, були схожі, аж сусіди нас плутали.
3 
1
Коментарі
1